Жозе Сарамаґо - Євангелія від Ісуса Христа

Йосип оглянувся назад, побачив Марію верхи на віслюку, перед нею сидів малий хлопчисько, верхи по-чоловічому, й на мить йому привиділося, що то його син, а Марію, що просувалася вперед у юрбі жінок, яких значно побільшало, він ніби побачив уперше. У вухах йому досі лунали дивні слова Симеона, проте йому було важко погодитися з тим, що жінка може мати якесь велике значення, а його дружина ніколи не подавала жодного знаку, що так чи інак чимось відрізняється від усіх інших. Але саме в ту мить і коли він ще дивився прямо перед собою, йому пригадався таємничий жебрак із його землею, що світилася. Він затремтів від голови до ніг, волосся йому стало сторч, а надто, коли він обернувся, щоб іще раз подивитися на Марію, і ясно побачив поруч із нею високого чоловіка, такого високого, що голови жінок не досягали йому й до плечей, і за цими ознаками він упізнав жебрака, якого досі не бачив. Він подивився ще раз, і незнайомець був досі там, він ішов у натовпі жінок, де його присутність була незбагненною й недоречною. Йосип хотів попросити Симеона, щоб той також обернувся і підтвердив реальність того неможливого видіння, але старий уже відійшов від нього, він сказав те, що мав сказати, й тепер приєднався до родичів, щоб знову увійти у свою просту роль найстаршого чоловіка в родині, яку ще нікому не доводилося грати дуже довго. І тоді тесля, не маючи поруч жодного свідка, знову оглянувся на дружину. Високого чоловіка поруч із нею вже не було.

Прямуючи на південь, вони перетнули всю Самарію, і йшли вони, як то кажуть люди військові, форсованим маршем, одним оком пильно дивлячись на дорогу, а другим, стривоженим, не менш пильно оглядаючи околиці, боячись виявів ворожості чи, якщо висловитися точніше, недоброзичливого ставлення з боку жителів цього краю, які були духовними нащадками зловорожих і єретичних ассирійських приблуд, що оселилися в цих краях за часів Салманасара, царя Ніневії, після вигнання та розсіяння Дванадцятьох Племен. Ті люди мали в собі щось і від юдеїв, але від поган набагато більше, вони визнавали священним — та й то неохоче — лише П’ятикнижжя Мойсееве і мали нахабство стверджувати, що для свого храму Бог обрав не Єрусалим, а — ви тільки собі уявіть! — Ґеризимську гору, що була на території їхнього краю. Люди з Галілеї намагалися пройти через ворожу Самарію якомога швидше, та все одно їм довелося перебути тут дві ночі, просто неба, виставивши вартових і дозори, щоб не зазнати несподіваного нападу, адже, як усім відомо, самаряни на все спроможні, вони навіть склянку води не подадуть людині, якщо вона чистий юдей за походженням, а про всім відомий виняток [1] Притча про милосердного самарянина (див. Євангелія від Луки, 10. 20–36). (Тут і далі виноски, позначені цифрою, — це примітки перекладача.) тут не варто й згадувати, бо виняток на те й виняток, щоб підтверджувати правило. І такою сильною була тривога наших подорожніх, що всупереч звичаю чоловіки розділилися на дві групи, одна йшла попереду жінок та дітей, а друга позаду, щоб оберігати їх від образ, а то й чогось гіршого. Але тими днями жителі Самарії чомусь були налаштовані миролюбно й, зустрічаючись із мандрівними галілеянами на дорозі, обмежувалися тим, що виражали свою зневагу до них зневажливими поглядами або лайкою, проте не подавали жодного знаку, що мають намір напасти на наполоханих і безпорадних людей із засідки або засипати їх градом каміння.

Коли зовсім недалеко залишилося до Рамали, де ті, хто найпалкіше вірував або був наділений особливо гострим нюхом, уже відчували подих святості, який віяв від Єрусалима, покинули гурт мандрівників старий Симеон зі своїми родичами, бо, як уже було сказано, вони мали відбути перепис в одному з ближніх сіл. Подорожні попрощалися там-таки, на дорозі, проказавши не одну молитву, матері родин надавали Марії безліч порад, а поради — як відомо — діти досвіду, й вони розлучилися, одні почали спускатися в долину, де незабаром вони зможуть відпочити після чотириденної подорожі, інші пішли далі, до Рамали, у караван-сараї якої вони перебудуть наступну ніч. А в Єрусалимі їх покине ще одна група назаретян, більшість попрямують до Бер-Шеви, їм туди йти ще два дні, а тесля з дружиною вирушать у Віфлеєм, до якого, від Єрусалима зовсім недалеко. Поки всі обіймалися та прощалися, Йосип відкликав убік Симеона й дуже шанобливим тоном запитав у нього, чи за цей час йому не пригадалися ще якісь подробиці з його видіння. То не було видіння, я вже тобі сказав. Хай там що це було, а мене передусім цікавить, яка доля чекає на мого сина. Якщо тобі невідомо, яка доля чекає навіть на тебе, на чоловіка, що вже живе на світі й розмовляє тепер зі мною, то як ти можеш знати щось про того, хто ще й на світ не народився? Погляд нашої уяви проникає набагато далі, й тому я подумав, що твої очі, які Господь відкрив для найглибших істин, змогли побачити те, що для мене сховане за густою темрявою. Можливо, що про долю свого сина ти не довідаєшся ніколи, адже твоя власна доля може закінчитися набагато раніше, ніж ти гадаєш, тож не запитуй ні про що, чоловіче, а живи сьогоднішнім днем. І промовивши ці слова, Симеон поклав на голову Йосипа свою праву долоню, промурмотів молитву, яку ніхто не зміг почути, й приєднався до родичів, що чекали його. Звивистою стежкою, одне за одним, вони почали спускатися в долину, де, під її протилежним схилом, майже невидиме між каменями, що стриміли із землі, наче кістки мерців, які не знайшли у землі спочинку, було розташоване село Симеона. Більше Йосип не чув про нього нічого й лише набагато згодом довідався, що старий помер, не встигши відбути перепис.