Андрій Кокотюха - Живий звук

Усередині приміщення складалося із зали та круглої барної стійки, довкола якої переважно і кучкувався народ. Біля бару вільних місць майже не виявилося. Зате вільних столиків, розставлених довкола розмальованих графіті цегляних стін, вистачало. Один куток займало невеличке, так само напівкругле підвищення, що, очевидно, правило тут за сцену. Сцена була порожньою. Співають тут чи вона служить робочим місцем для діджея, я поняття не мав. Хоча диск-жокеї навряд чи тут працюють: на півколі сцени не стояло жодного обладнання. Правда, коли очі звикли до місцевого освітлення, я все ж помітив біля стіни мікрофонну стійку. Значить, час від часу тут щось таки відбувається. Такі заклади без масовиків-затійників навряд чи обходяться.

А ось у тому, що тут танцюють, я не сумнівався. Там же, поряд зі сценою, був спеціальний дансинг. Квадратики на підлозі світилися холодною блакиттю. Або сьогодні не танцювальний день, або танці почнуться пізніше, після одинадцятої.

Приїхавши машиною, я все одно вважав за потрібне випити тут хоча б півпінти пива. Я своїм дещо поважним виглядом і без того привертаю увагу молодих завсідників. Для більшого ефекту не вистачало тільки замовити бармену мінеральну воду з льодом та лимоном. Помітивши, як парочка хлопців звільнила місце біля стійки і пішла до виходу, я швиденько вмостився там. З цієї позиції вхід погано проглядався, та й мене звідти помітно не буде. Однак вирішивши, що Наталю Зиму чи на крайній випадок когось із її зашифрованих знайомих я все одно не пропущу, я розслабився, зняв блайзер, поклав його на стійку та пригладив волосся.

Одразу намалювався бармен.

— Добрий вечір, — привітався я.

— Угу, — кивнув той. — Що?

— Тобто — замовляти? — бармен кивнув. — «Стелла Артуа», темне.

— З темного — тільки «Гіннесс», — байдуже відповів той.

— Значить, «Гіннесс», — легко погодився я.

Бармен відійшов, повернувся, поклав переді мною цупке картонне кружальце з написом «The Slon», на нього примостив півлітрову високу гальбу з таким же написом, хвацько відкоркував пиво і, високо піднявши руку над склянкою, почав наливати напій, домагаючись тонкої цівочки. Шапка піни внаслідок його маніпуляцій акуратно зрівнялася з краями склянки.

Задоволений демонстрацією своєї незворушної майстерності, бармен забув за мене, перемкнувшись на іншого клієнта.

Ковтнувши пива, я почав чекати, роззираючись довкола.

Нічого цікавого для себе не побачив. Неформально вдягнені молоді люди обох статей поки що поводили себе тихо, досить пристойно, особливо нарваних серед відвідувачів я не побачив. Під музику пританцьовували лише четверо барменів — двоє хлопців і двоє дівчат. Кожен обслуговував свій край стійки, проте я помітив певну закономірність — через кожних десять-п’ятнадцять хвилин вони проводили рокіровку, міняючись місцями в абсолютно, на мій погляд, довільному, проте напевне відомому і наперед розробленому їм порядку. Так, місце нелюб’язного парубка, який щойно обслужив мене, зайняла миловидна руда дівчина. Крутнувшись довкола своєї осі і зробивши під звуки r&b щось подібне до балетного па, вона поцікавилася в мене:

— Як, порядок?

— Нормально, — відповів я, салютуючи їй надпитою склянкою.

Цілком задовольнившись відповіддю, вона, зробивши ще одне па, підхопила кавову чашечку і заходилася цідити каву з автомата хлопцеві поруч мене. Коли її місце зайняла інша дівчина, негритянка з кісками-дредами, я вирішив передзвонити на телефон Зими — вона затримувалася.

Покриття в залі не виявилося. Гмикнувши, я залишив гальбу на стійці, жестом давши чорношкірій барменці зрозуміти, що ненадовго відлучуся, і піднявся на поверхню. Біля вартових стільниковий зв’язок працював добре, але абонент, номер якого я набрав, не міг прийняти мій дзвінок. Наперед знаючи результат, спробував ще кілька разів.

Глухо.

Постоявши без діла ще якусь хвилинку, я повернувся, аби йти назад. Телефон у кишені пискнув, прийнявши повідомлення. Витягнув трубку, глянув на монітор. Лише одне речення:

Партизани прямо. Козаки-розбійники. Номер, з якого відправили повідомлення, нічого мені не говорив. Кілька маніпуляцій з кнопками, і ось я вже дзвоню своєму аноніму. У трубці загуло, та після третього сигналу дзвінок скинули. Спробував ще раз. Тепер анонім вимкнув телефон узагалі. Значить, у мене тепер є два мобільних номери, за якими ніхто вперто не хоче відповідати.