Андрій Кокотюха - Живий звук

Стіни переговорної кімнати Григорія Захаревича прикрашали великі фотографії в дорогих рамках.

Усюди Григорій Юхимович був поруч із відомими та знаними митцями. Де і коли Захаревич устиг сфотографуватися з Робертом Де Ніро, Брюсом Уїллісом та Елтоном Джоном, я поняття не мав. Зате можу здогадатися, де, коли і за яких обставин він сфотографувався з Віктором Павліком, Олегом Скрипкою, Ольгою Сумською, Кузьмою з групи «Скрябін» та між Таїсією Повалій і Миколою Басковим.

Що характерно — фото з політиками спонсор політичної сили на стінку не повісив. І, думаю, на робочий стіл так само не поставив. Я знову переконався в передбачливості Григорія Юхимовича: афішоване знайомство з політиком корисне сьогодні, завтра, післязавтра, але через місяць-півтора саме це знайомство виявиться не зовсім бажаним та корисним для бізнесу. Тоді як перебування на короткій нозі з людьми творчими робить мільйонера вищим хоча б у власних очах.

Я саме роздивлявся фото Захаревича та Сонцевої, коли за спиною почулося:

— Цікаво?

Я повернувся. Діловитий, підтягнутий і суворий Захаревич стояв у дверях.

— У вас тут цілий іконостас.

— Іконостас — це лики святих. Жоден із тих, кого ви бачите поряд зі мною, не святий. А про мене ви й ваші колеги взагалі пишете як про великого грішника.

Захаревич коротко потиснув мою простягнуту руку, і я сприйняв це за добрий знак. Принаймні, переходити на особистості він не збирається. Ми вмостилися один навпроти одного за круглим дерев’яним столиком а-ля «ампір».

— Кави? — коротко запитав Захаревич.

— Можна.

— Зараз принесуть. Коли в мене тут люди, я завжди прошу, аби принесли каву за кількістю гостей.

— Дуже мудро.

— Про мою мудрість, пане Вараво, ви свого часу дуже любили писати. Знаєте, чому я вас прийняв сьогодні? Тому, що ви мене знаєте, а я вас — ні. Точніше, ви робите вигляд, що знаєте мене. Нам пора ближче познайомитись. Ви пишете на економічні теми?

— Ви ж в курсі, на які теми я пишу…

— Мій бізнес не має тепер жодного відношення до теми, яку ви зазвичай розробляєте, — відчеканив Захаревич і повторив: — Не має жодного відношення. Тому я наполегливо просив би не пов’язувати більше моє прізвище з кримінальною тематикою. Ні прямо, ні непрямо.

Секретарка в строгому діловому брючному костюмі принесла дві чашечки кави. Поставила одну перед шефом, другу — переді мною, сказала: «Цукор там уже є» і знову залишила нас сам на сам. Я відпив зі своєї чашечки. Дивно: цукру там рівно стільки, скільки треба. Ні більше, ні менше. До своєї чашечки Захаревич не доторкнувся.

— Ми домовилися, — він не запитав — промовив це ствердно.

Я вирішив промовчати, чекаючи нагоди перейти до того, що цікавить мене. Моє мовчання Захаревич, очевидно, зрозумів по-своєму.

— Так ви пишете на економічні теми?

— Ні. Я слабо розбираюся в дебетах, кредитах і сальдах…

— Сальдо, — машинально поправив Захаревич. — Цей термін не відмінюється.

— Бачте — зовсім не розбираюся. Ну, хіба що стаття про чиїсь відкати може мати відношення до економічної журналістики.

— Мені потрібна людина, яка пише на економічні теми. Хочу замовити кілька матеріалів. Робота буде оплачена. Як, нічого в голову не приходить?

— Бога ради, Григорію Юхимовичу! — я картинно сплеснув руками. — Будь-яке видання тільки раде буде співпрацювати з таким солідним замовником! Дайте доручення Світлані…

— Мабуть, ви мене не розумієте. Чи робите вигляд, що не розумієте. Я не хочу рекламних текстів, проплачених офіційно, через рекламні відділи. Їх ніхто не читає, бо рекламу видно. У мене є інформація, яку треба поширити зі сторінок преси. Це стосується в першу чергу ринку нерухомості, первинного та вторинного. Я не збираюся рекламувати себе та свій бізнес, просто є справді цікава інформація.

— Цікава для кого? Що треба написати: ціни на столичну нерухомість будуть рости чи навпаки — падати? Скільки таких публікацій потрібно, аби вони спрацювали в інтересах вашого бізнесу чи проти бізнесу конкурентів? Бачите, Григорію Юхимовичу, навіть невинна тема може так чи інакше мати не зовсім порядний підтекст. В очах громадськості, звичайно. Я правий?

— Ви — розумний, — відповів Захаревич і тут же підправив власну категоричність: — Не те щоб дуже, але не дурний — точно. Принаймні, вмієте робити близькі до правди висновки на рівному місці. Тому я ще раз запитую: на економічні теми пишете?

— Ні. У термінах заплутаюся, — я подивився співбесіднику в очі.