Галина Вдовиченко - Бора

Бора залишила дівчинку, спустившись на кухню, але та прийшла за нею через кілька хвилин.

— Ви за Інтернет не платили вже кілька місяців! — радісно повідомила вона. — Я голову ламаю: що таке, у чому проблема, а у вас Інтернет відключений.

— Я не знала.

— Ви, чесне слово, як не в себе вдома.

— Так воно і є, — погодилась Бора.

Дівчинка усміхнулась: хороший жарт.

— У тій інтернет-фірмі, — повернулася вона до теми, — працює хлопець, що ставив експеримент з дешевими кедами. Зможете завтра до обіду заплатити? Вам одразу й увімкнуть.

«Накрились нові черевички», — подумала Бора і сказала:

— Зможу. А як тебе у школі називають? Божена?

— Божка. А що?

Запитання залишилось без відповіді: мобілка обізвалась, глянула на екран — Лідія.

— Не забула? — заторохкотіла та скоромовкою. — Прийде хлоп тополю пиляти. Післязавтра, раніше не може, у першій половині дня. Будь вдома. Все. Я нагадаю.

З шефом усе залагодилося напрочуд просто: чи то він був у доброму гуморі, чи то і справді не було потреби спішити, але він лише підколов Бору, почувши її голос у слухавці: ось бачиш, ні в чому людина не може бути певна у часи залежності від Інтернету, ну добре, справа терпить, завтра привезеш, навіть після обіду.

Пластунка Божка розпалила вогонь у каміні за одну хвилину. Тут, біля палаючого каміна, вони й засиділися при розмові до темряви. А почалося із запитання Божки: «То ви тут, у цьому домі, не господиня?» І Бора чомусь розповіла цій дівчинці про останні події. Про дім, про сина з Катєю, про коней… Божка слухала уважно, зупиняла наївними, напівдитячими запитаннями або ж навпаки — щось таке зарозуміле тулила — в ній абсолютно органічно поєднувалося одне з другим.

— Коні можуть бути справою життя, — зробила вона висновок. — Я вашого сина розумію. А я, — довірливо повідомила вона, беручи яблуко, — займатимусь глобальною проблемою людства… — голосне хрумтіння. — Безпекою життєдіяльності Інтернету.

Бора підкинула три цурпалки у комин, у стишене полум’я, і, повернувшись на шкіряний диван, сказала:

— Я про це вже не один місяць думаю.

— Про що?

— Про те, що вихід Інтернету з-під контролю людини — справа кількох років.

Божка завзято хрумтіла печивом.

— А-аа. Нє-є. Я про інше… Інтернет з-під контролю не вийде. Навіщо вам про це думати?

І Бора розповіла, що пише книжку, вже третій рік пише і, мабуть, ще довго писатиме, бо знову переробляє, знову їй не подобається.

— І що? — запитала Божка — Про що буде книжка?

— Про кінець світу, — сказала Бора. — Уяви. Одного дня на усій земній кулі зникає Інтернет. Хаос, розгубленість, марні спроби відновити втрачені зв’язки…

— Ні, — знову заперечує дівчинка. — Такого не буде.

— Інтернет не може вийти з-під контролю?

— Не може. Можуть відключити Інтернет в окремій країні, можуть обмежити доступ до певних інтернет-ресурсів, але такого, аби увесь Інтернет накрився — ні. Це… ну як вам пояснити? Якби усі літаки, що зараз у повітрі, одночасно впали на землю. Це неможливо.

— У романі усе можливо. А в житті — й поготів. У художньому творі автор може сказати: а що, якби… І розкрутити ситуацію. Мені цікаво почати з неймовірного чи малоймовірного.

— Гаразд. Припустимо. І з чого у вас ця заворушка починається? — Тон Божки робиться зацікавлено-діловим. — Увесь цей хаос — з чого починається? З якого моменту?

— Одного дня ніхто не може увійти в Інтернет.

— Ні, — заперечує Божка. — Не так. Це міг би бути поетапний процес. Спочатку на Фейсбуці ніхто не побачить стіну, ні свого профілю, ні загальну. Одного дня вона стане білою — жодних повідомлень, жодних постів, жодних фоток… Розумієте? У користувачів виникне враження, що Фейсбук заглючив, але це буде початком кінця. Таке припустити можна.

— Скайп перестане відповідати на запити користувачів, — продовжила Бора. — Сисадміни збожеволіють…

— Це хакери у вас там зроблять? Стіну обвалять?

— Ні. Вона сама впаде, завдяки внутрішнім руйнівним процесам. Вони накопичаться до критичної маси, і одного дня як рвоне!

— Нереально. Але цікаво. Фантастика, одне слово.

— Там не в тому річ, що Інтернет зникне, у мене там власне про Інтернет мало йтиметься, а у тому, як люди собі даватимуть раду у нових умовах.

Зміст деяких Божчиних термінів та фраз Бора навіть не пробувала осягнути, їй не потрібна була така деталізація, навпаки — вона могла виявитися зайвою, здатною розмити вигадану історію напливом надмірних пояснень. Але Борі бракувало знання зайвого, багатьом відомого, однак побаченого під новим кутом зору. Саме у цьому була потреба. І вона несподівано отримала таку співрозмовницю: дівчинка, яка мала певні плани щодо безпеки всесвітньої мережі, охоче розмірковувала на тему: а що, якби…