Наталка Сняданко - Чебрець в молоцi

Кримська історія з Дмитром та Олексою стала чи не єдиним винятком із цієї безперервної безтурботності, першою спробою зазирнути в клопоти дорослого життя. Почалося все з моменту, коли вона зауважила, як їхня велика студентська компанія раптом скоротилася до трьох осіб і вони вже практично увесь час проводили лише утрьох, і це вже було зовсім не так весело й цікаво, як раніше, коли вони мало не щовечора сиділи десь галасливим товариством. Тепер коло тем різко скоротилося, стало менше жартів і більше напружених ситуацій, коли хлопці затято сперечалися про якусь дурницю або мовчки червоніли при погляді на Дарину, коли наввипередки подавали їй руку при виході з трамвая і безперестанку конкурували один із одним, хто замовить для Дарини книгу в бібліотеці, відремонтує радіо чи пофарбує стіни в її гуртожитській кімнаті. Але їй чим далі, тим менше хотілося користатися з цієї їхньої послужливості й чим далі, тим більше було шкода втрачати добрих друзів і відчувати, що саме через неї розпадеться їхня дружба, якщо вона надасть перевагу комусь одному. Їй доводилося постійно бути надзвичайно обережною, щоб жодне її слово не свідчило про таку перевагу, і ця обережність ставала дедалі виснажливішою.

Але найбільш прикрим було спостерігати, як розумні й дотепні хлопці миттєво перетворюються на ревнивих бовдурів, нікудишніх співрозмовників, тупо зосереджених на кожному її рухові. Часто їй здавалося, що, коли вона говорить, жоден із них не розуміє змісту сказаного й навіть не намагається зрозуміти: їм вистачає самого лише спостерігання за рухом її губ, за тим, як підіймаються її груди під час дихання, за її ходою, довжиною її спідниці, висотою обцасів. Спершу це їй навіть подобалося, вона відчувала себе жінкою, вродливою, бажаною. Навіть почала старанніше вбиратись і робити зачіску, макіяж, манікюр. Але коли ця забава затяглася і при цьому продовжувала бути односторонньою, не викликаючи в Дарини почуття у відповідь до жодного із шанувальників, ситуація стала напруженою. Якби за нею упадав хтось один, то, можливо, вона й не відмовила б собі в приємності легкого роману. Чомусь вона була переконана, що у такому випадку цей роман був би взаємно легким. Але те, що цей ненав’язливий флірт мав би зруйнувати багатолітню дружбу, різко міняло справу.

Очі Дарини були схожого, як у Дмитра, темно-зеленого кольору, а обличчя випромінювало ту погідну материнську м’ якість, яка часто трапляється у пишнотілих жінок і робить їх дуже привабливими. Хоча Дарина була досить струнка, їй властиві були ця м’якість і погідність рис, некваплива плавність рухів, спокій, що після кількох хвилин спілкування передавався й співрозмовнику. Можливо, таке відчуття виникало через матовий відблиск її шкіри чи плавний вигин плеча, можливо, через руки з довгими пальцями, — Дмитрові її руки нагадували вчительку музики з будинку піонерів, навпроти якого він жив, і яку щоранку зустрічав дорогою на роботу. Вчителька завжди дуже добре пахла якимись парфумами, не занадто сильно, але відчутно навіть на вулиці, її нігті були наманікюрені блискучим лаком, вона носила просторі сукні або широкі блузки з вирізом, мала руде, фарбоване хною волосся. Він трохи соромився цієї асоціації і ніколи не розповідав про неї Дарині.

Близько півночі вони доїхали нарешті до Тернополя, де всім довелося зосередитися в пошуку дороги на об’їзну трасу. Можливо, до цього спонукають численні почуті від друзів історії, можливо, з Тернополя й справді так складно виїхати, але це місце неодмінно згадується в усіх роз

повідях про автомобільні подорожування. Вони добре знали, що десь перед самим виїздом на об’їзну має бути знак праворуч чи то ліворуч і його потрібно не пропустити, бо інакше доведеться в’їхати до міста, а виїхати потім з нього не так просто. Вони всі троє напружилися і зосередилися відразу ж після того, як побачили вказівник, який повідомляв, що за 40 кілометрів вони в’їдуть до Тернополя, — і справді побачили поворот на об’їзну, далі ще один, потім ще, але в результаті повернулись у те саме місце, з якого вирушали. Проїхавши цим маршрутом тричі, вони вирішили, що з вказівниками щось негаразд, і запитали поодинокого пізнього перехожого, який повторив їм те саме, що було зазначено на вказівниках. Тоді вони спробували повернути в протилежному напрямку й відразу ж натрапили на міліцейську засідку, якій чи не вперше в житті зраділи, заплатили усталену таксу за незначне перевищення швидкості та довідку з орієнтації на місцевості і виїхали нарешті за місто.