Наталка Сняданко - Чебрець в молоцi

Ліля й Софійка дуже любили густий томатний сік тої доби, закам’янілу сіль у склянці, що стояла на прилавку, трилітрові слоїки з іншими соками, теж густими, але, на відміну від томатного, солодкими, склянку з бруднуватою водою, куди потрібно було опускати ложку після того, як зачерпнута нею сіль була розмішана у склянці. Продавчиня, якій повертали використані склянки, відразу ж мила їх, перевертаючи догори дном і накриваючи спеціальний краник, що з нього фонтанувала холодна вода під сильним напором. Ліля дуже любила спостерігати за центрифугою всередині склянки, уявляючи собі, що, коли центрифуга набирає обертів, її лопасті перетворюються на тварину, трохи схожу на білку, а можливо, і на якусь занадто пухнасту мишу, яка зникає, щойно склянка домивається, але перед тим встигає підморгнути їй, Лілі, і махнути на прощання пухнастим хвостом. Ліля трохи соромилася цієї своєї дитячої фантазії і не розповідала про неї нікому, навіть Софійці, але щоразу, коли продавчиня мила чергову склянку, не могла стриматися від зосередженого спостерігання за бризками, які розліталися навсібіч й осідали на скляних стінках миючого пристрою. Вона уважно вдивлялась у ці бризки, ніби хотіла розгледіти, чий же все ж таки хвіст зникає з-поміж цих холодних крапель — білки чи таки миші, але визначити це було неможливо. Усі склянки схоже пахли брудною ганчіркою і загуслим брудом, який не відмивався холодною водою в ту пору відсутності розчинів для миття посуду. Неприємний запах склянок врешті-решт примусив Лілю відмовитися від уважного їх розглядання, але не від пиття соків перед кіносеансом — ця звичка залишиться в неї назавжди, вона питиме сік навіть тоді, коли з продмагів зникнуть відділи продажу напоїв і коли зникнуть самі продмаги, а натомість з’являться сучасні кінотеатри, у яких буде скромний вибір поп-корну, невиправдано дорогого пива й несмачних хімічних напоїв у маленьких пляшках.

Вони почали з того, що вивчали асортимент томатних соків та молочних коктейлів із різними сиропами у продуктових свого району. А потім, коли їм набридло проходити щодня одним і тим же маршрутом, придумали розвагу з відвідуванням кінотеатрів, одним із основних моментів якої був ритуал пиття томатного соку перед сеансом і молочного коктейлю після завершення фільму.

І тільки таке старанне виконання усієї програми приносило справжню сатисфакцію. Повернувшись додому, вони задоволено ставили галочки навпроти чергового здобутого ними об’єкту, а наступного дня починали планувати нову екскурсію.

Це достатньо беззмістовне заняття допомагало Лілі й Софійці подолати безкінечність літніх канікул, ліниву нудьгу пообідньої спеки, заздрість до однолітків, які кудись їдуть з батьками, страх перед наступним днем, не заповненим ніякими обов’язками. Щоразу під кінець року їм обом нестерпно хотілося нарешті відіспатись і не бачити більше обдертих стін шкільного коридору, зафарбованих на висоту людського зросту масляними фарбами ядучих кольорів, хотілося спокою, тиші й нагоди почитати нарешті щось пригодницьке, не включене до шкільної програми. У ці дні було важко повірити, що мине тиждень-два і неквапливий канікулярний ритм видаватиметься ще більш виснажливим, ніж жорстокий розклад шести уроків щоденно. Але тиждень-два минали, і вони все частіше дзвонили одна одній із тим самим питанням:

— Що робиш?

— Нічого. А ти?

— І я.

Тоді назрівала потреба терміново щось вигадати, знайти собі заняття, яке вимагало б якомога більшої кількості вільного часу, але в той же час було б відносно нескладним, адже напружуватись у спекотні липневі дні також не хотілося.

Навіть з дорослої перспективи як Лілі, так і Софійці здавалося, що історія з кінотеатрами може вважатися достойним і небанальним розв’язанням проблеми надлишку вільного часу.

Його везли на каталці вздовж нудних сірих стін лікарняного коридору. За каталкою несли відро, у це відро скрапувала кров з рани у нього на голові. За ним ішли три санітари — один спереду каталки, один — іззаду, і ще один — із відром. Збоку хтось сказав, що його покалічили на будові і що він — зі Львова. Залишилось нез’ясованим, чи він постійно мешкає у Львові й просто приїхав заробити на цій будові, чи, навпаки, мешкає тут, а до Львова їздив на заробітки. Або ж, скажімо, народився у Львові, а тут одружився чи просто залишився жити. Чи, наприклад, у Львові розбагатів і тепер будує тут, на березі моря, дачу. Хоча навряд, тоді його не привезли б до цієї нещасної обласної лікарні, де тепер його кров скрапує у відро з написом «для м/пола». Або привезли б зовсім по-іншому й не залишили б у коридорі, підставивши відро під голову, щоб кров не заливала підлогу.