Наталка Сняданко - Фрау Мюллер не налаштована платити більше

Дівчата трохи помовчали, а потім лівша замріяним голосом сказала:

— Знаєш, а я тоже шота згадала, як з пацаном встрічалася. От прікол. Хочеш, розкажу?

— Ясно, шо хочу, нудно ж так сидіти, — погодилася не-лівша.

— Так от. Я була пацанка ше зовсім. Мамка моя якраз тіки виїхала. Ше, кажись, даже нєлєгалка була. Ну, а я зразу крута стала, при бабках. Ну і познакомилася з пацаном. Дето півгода ми встрічалися. Ну, ясно, шо то посралися, то розійшлися, але потім знову сходились. Рішили були даже пожениться, і наші батьки були вже знайомі, але потом я йому ізмінила. Навіть не знаю, як таке сталося, ну, бувають у житті такі моменти.

— Та ти шо! — захоплено вигукнула не-лівша. — А з ким? Сімпатішний який-то?

— Да, такий другий, ніж той був. Той був блондин, а мені понравився брюнет. Тіки то були несерйозні відносини, ми тут же і розбіглися. Але ізмєна є ізмєна. Ну, я дуже переживала і не могла це в собі довго носити. Тому розказала йому і просила пробачення, бо я справді каялась, і він мене пробачив.

— Бив? — співчутливо спитала не-лівша.

— Пошті нє.

— Та ти шо? Піздєц, — не повірила не-лівша.

— Після того ми час від часу жили разом і дуже зблизились. Все це коїлося ше на Україні.

— Шо такоє «коїлося», це про койку, шо лі? — не зрозуміла не-лівша.

— Та нє. То значить «робилося».

— Капєц. Освічена ти яка-то, — з повагою в голосі сказала не-лівша.

— Але моя мама після того почала його недолюблювати, і вона не бажала, щоб я більше жила на Україні, і я мусила була поїхати, але я старалась далеко не їхати від дому, тому поїхала в Бундес, — продовжувала розповідь лівша, усе більше вживаючись у роль і все частіше заміняючи розмовні вирази підкреслено літературними. — Буквально через два тижні після мого від’їзду він зробив мені пропозицію через телефон і я її прийняла. Про наші заручини я мамі нічого не говорила. Пізніше мама поїхала з Бундесу, а я осталась там працювати, сама, без друзів і без нічого. Я дуже сильно хворіла, але все це пережила сама. Ще дізналась, що в мого хлопця появилася дівчина. Це був шок!

— Піздєц! — за спиною в Христини почали інтенсивніше шарудіти сідницями по лаві. Мабуть, від хвилювання.

— Я стремилась не писати йому, не звонити, — говорила далі лівша. — Але не змогла: я йому написала, що я знаю, що в нього є дівчина, але мені все одно, бо мені без нього погано! Тоді він мені відписав, що до неї нічого не відчуває, що це було на п’яну голову, що він мене кохає і не хоче з нею бути, і він з нею в той самий день розійшовся! Даже показував мені потім, шо в телефоні витер всі її есемески. А вона писала йому ше, питалась дозвонитися. Одним словом, порядно поступив.

— Та козел він, як же ти не бачила, — не стрималася не-лівша. — Боже, прости! — мабуть, згадала вона, що перебуває у храмі.

— Ну, кажу ж, ше пацанка була зовсім. Дето через п’ять місяців, проведених в Бундесі, я приїхала на Україну до нього. Ми зробили так, що про мій приїзд ніхто не знав, щоб не було скандалу, нам друзі помогли. Ну там рєстарани, діскачі, сама знаєш. Дуже було влюбльонно. Я потім за ним таскавала. За тиждень часу я вернулась в Бундес, але в мене вже не стало роботи, були великі проблеми зі здоров’ям, тому мама сказала, щоб я їхала до неї. Я сказала, що не хочу, що я щось придумаю, але в мене нічого не вийшло і прийшлось летіти до мами. Мама не позволила мені сохранити дитину, і прийшлося зробити аборт. В Бундесі це дорого, тож ми повернулися назад, в Україну. Слава богу, обійшлося без послєдствій, але відтоді мама ше більше стала проти мого коханого.

— Та я б йому на місці твоєї мами яйця повідривала! — обурено скрикнула не-лівша.

— Ну, він тоді це сприйняв з великою біллю, тому що знав, що звідси приїхати на Україну до нього буде дуже важко. Ми з мамою постоянно сваримся, буває, що тижнями не говоримо. Я тоді просиділа в мами дето місяць і постоянно сиділа дома, тільки в магазин могла вийти, і то раз в тиждень, щоб потім більше не йти. Я постояно про нього думала, общалась з ним по Інтернету, і він казав, що кохає мене. Я не видержала і попросила в мамки пустити мене на Україну. Мама не хотіла, але вітчим пообіцяв, що на трошки можу поїхати! Я планірувала приїхати на Україну, за той час, що буду там, найти роботу, найти квартиру і остатись з моїм коханим, він тоді вже також працював, і йому було пошті 18 років. Він сказав, що згіден на це, але якщо я останусь на Україні з ним, мені батьки не будуть взагалі помагати і мама мене поставить перед вибором: або вона, або мій коханий. Мені тоді казалося, шо я всьо розумію, що буде важко, але я привикла сама всього добиватись. Моя мама постояна була закордоном: я сама росла, а як тільки вона на трошки приїжджала, то винила мене в усіх своїх проблемах. Ми досі не можемо бути з мамою разом довго — це просто все перетворюється в ад. З тим моїм хлопцем ми багато пережили: і зраду, депресії, самогубство даже — з моєї сторони було два рази: раз я хтіла стрибнути з вишки; це сталось тому, що я не могла більше тримати в собі свою зраду, і він прибіг до мене і просив мене зі сльозами, щоб я цього не робила, бо він мене дуже сильно кохає і не зможе без мене жити, казав, що якщо я стрибну, то він за мною. Тому я передумала. В другий раз це сталось, коли я йому розказала за зраду і він мене бачити не хтів і він закрився в собі. Тоді я по дорозі до школи напилася таблеток і мені стало погано в школі. Мама позвонила і спиталась, що зі мною. Я їй сказала, що напилася таблеток і не хочу без нього жити більше, тоді мама позвонила до нього і попросила його, щоб він мене вговорив, щоб я ішла додому, але я відказалась. Тоді він прибіг за мною в школу і відвів мене до самого дому. Вот після того випадку мама його незлюбила вопше.