Наталка Сняданко - Фрау Мюллер не налаштована платити більше

Вона не замислювалася, що було важливішим — виконання певного руху, який вимагав відповідного музичного оформлення, чи, навпаки, музика, до якої слід було допасовувати невеликий асортимент наявних па. У її уяві прибирання перетворювалося на специфічний різновид аматорського балету, однаково далекого як від артистичної досконалості, так і від завченої механічності. Усі ці складні логістичні приготування підпорядковувалися одній-єдиній меті — хоч якось урізноманітнити нестерпно нудну роботу, результатами якої будуть утішатися інші, а швидше за все взагалі нічого не помітять, звернуть увагу лише тоді, коли все знову забрудниться й потрібно буде починати заново. Але водночас це сізіфове зусилля, до якого вона змушувала себе, щоразу заходячи в брудну квартиру і виходячи з чистої і ніколи навпаки, позбавляло її іншого дратівливого моменту, неминучого, якщо прибирати для себе — вона не бачила процесу забруднення, не дратувалася на когось, хто недбало розлив каву на сніжно-білий килим, який вона вже відчищала минулого разу, не мала змоги зробити зауваження тому, хто забризкував усе дзеркало у ванній піною для гоління та зубною пастою, не переживала німих нападів люті, коли на всі її зауваження лише ліниво махали рукою — мовляв, помиється, нічого страшного. Іноді їй здавалося, що спостерігати за цим процесом для неї було б болючіше, а так насправді їй легше — кавова пляма залишається для неї лише кавовою плямою й не асоціюється з конкретною людиною. Усі свої емоції з приводу знайдених під ліжком закам’янілих решток їжі, закривавлених прокладок, зужитих презервативів чи інших занадто інтимних виявів чужого життя вона виражала дібраною відповідно до ситуації музичною темою. І роздуми над тим, що саме було б доречно і в якій ситуації, становили її основну розвагу під час прибирання.

Але під час протирання від пилу книжкових полиць усе це не спрацьовувало, тут ніякого дійства придумати було неможливо. Навіть якщо через рівні або, навпаки, нерівні проміжки часу відволікатися та займатися чимось іншим, однаково рано чи пізно доводилося повертатися до безкінечного й безнадійного в цій безкінечності згромадження книжкових корінців, біля яких поволі затихала й ставала зайвою та набридлою будь-яка музика. Непорушність, статичність і надмірна кількість запилених корінців пригнічували Христину, примушували почуватися нікчемно малою та нікому не потрібною. А крім того, у неї була алергія на книжковий пил. Чомусь саме на книжковий.

Витираючи пилюку, Христина помітила, що перегоріла лампочка. Укручуючи нову, вона згадала, що в її теперішньому помешканні на стелі є лише одна лампочка, що висить під стелею без абажура. Протягом перших трьох днів на новому місці Христина не могла зрозуміти, чому їй тут дискомфортно, аж поки не помітила цю лампочку. Світла, у принципі, було достатньо, якщо не намагатися читати. А от читати було абсолютно неможливо. Уже за кілька хвилин починали боліти очі, ніби в них насипали дрібного піску, а через півгодини до очей приєднувалася й голова, відгукуючись знайомим ниттям спершу в лівій скроні, далі в потилиці, і якщо не припинити читання негайно, то незабаром починалася справжня мігрень і тоді про сон уночі можна було забути. Але відчуття неспокою заважало Христині й тоді, коли вона не намагалася читати. У будь-якому куточку кімнати, навіть повернувшись до лампочки спиною, вона майже фізично відчувала, як світло намагається проштрикнути її невидимим вістрям, пришпилити до безжальної та позбавленої напівтіней жовтої смуги, ніби посадити метелика на шпильку. Щось їй заважало в кімнаті, освітлення якої було таким позбавленим фантазії та неприємно різким. І вже на четвертий день вона притягнула з магазину кілька настольних і настінних ламп, порозвішувала й порозставляла їх по кімнаті. Але лампочку під стелею не зняла. Це трохи допомогло, проте однаково щось муляло. Іноді Христині здавалося, що справа лише в кількох сантиметрах — якби лампочку розмістили на десять сантиметрів лівіше чи правіше, усе було б гаразд. Утім, вона висіла чітко по центру, і це спричиняло відчуття фізичного дискомфорту, який був надто сильно схожий на гострий галюцинаторний психоз, і тому вона нікому не говорила про свої потаємні проблеми з лампочкою. Але більше й не намагалася розв’язати їх абажурами та додатковим освітленням.

Лампочка в кімнаті заважала тільки їй. Соломію освітлення цілком влаштовувало, адже з моменту приїзду її цікавили в основному безкоштовні кольорові проспекти з супермаркетів, щоб спланувати, куди поїде у вільний від роботи час на найдешевші закупи. Такі проспекти Христина щойно винесла у великому зеленому контейнері надвір і поставила біля будинку. Контейнери з паперовим сміттям забирають раз на тиждень, і важливо не забути вчасно виставити свій на дорогу. Беттіна і Рудольф, а також Беттінин батько викидали проспекти з супермаркетів, не читаючи. Мабуть, вони не полювали за розпродажами.