Вiкторiя Гранецька - Мантра-омана

…Прокинувшись на світанку, ти знічев’я зупинилася перед дзеркалом. Відгорнула неслухняні хвилі довгого темно-русявого волосся, розчесаного Русалкою. Тобі виповнився двадцять один, а виглядала ти, як і раніше, на сімнадцять. Діставши ножиці, безжально взялася обстригати волосся. Вкоротивши його десь вполовину, того ж таки ранку перефарбувалася у білявку. Платинову. Андрію сподобалося. А ти почала виглядати на двадцять п’ять.

А ще того дня з твоїх сірих очей назавжди зник відтінок блакитного, який зазвичай являвся, коли в твоєму погляді збиралася спалахнути усмішка. І сонячні промені навідріз відмовилися блукати у твоєму рівненько відфарбованому, стерильно білому волоссі, шукати в ньому для поблисків яскристі ниточки-пасма, як то було раніше. Ти стала схожою на Енн Марі Скотт.

«Ну, нічо, падлєцу всьо к ліцу», — сміховинно-ламаною російською подумала ти. Цей вислів ти якось почула на базарі, коли причинною блукала містом. Зараз то все позаду. Андрій сказав. І то правда. Бо надривний задушливий кашель потроху минався, рвана рана на стегні теж неспішно почала затягуватися. Згодом від неї лишиться тільки розмитий шрам чомусь у вигляді півмісяця, від якого шаленітимуть усі чоловіки, що тільки його побачать.

Наче й нічого не сталося, ти пішла на роботу — приймати нову посаду. І спати з чоловіком, до якого не відчувала нічого. Щойно ти пустила його у своє ліжко, Андрій презентував тобі розкішне норкове манто із діамантовою застібкою. Ти зневажливо фиркнула. Але подарунок взяла. Бо платиновим білявкам, до яких ти тепер належала, надзвичайно личить коштовне хутро і діаманти.

А на Різдво він сказав, що подарує тобі «джип». Щоб уже зовсім, як у людей. Ти тільки вдумайся у це слово — «ДЖИП»! Якого кольору ти б хотіла, аби він був?

— Рожевого, — розглядаючи свій манікюр, називаєш колір, який перед очима.

Андрій замислюється. Він ще ніколи не бачив рожевих «джипів». А потім ти розсміялася і сказала про непомірно великі амбіції і помірно маленькі члени середнього зросту чоловіків, що зазвичай їздять на «джипах». Хай навіть і не на рожевих. Він образився. І «джипа» тобі не купив. На твій день народження, котрий, між іншим, припадав на Різдво. Христове.

Життя тривало. А десь за місяць тебе просто з роботи із кровотечею забрала «швидка». Ти була вагітна. Зберегти плід можливості не було. Тож тобі влаштували передчасні пологи. І закривавлені біовідходи вирушили туди, куди вирушає все мертве. Через кілька днів ти повернулася додому. За дитиною ти, в принципі, не шкодувала. Бо не знала, чия вона. Якщо ти завагітніла від Влада, то, швидше за все, вона народилася б невиліковно хворою. А якщо від Андрія… то тим більше, така дитина тебе не цікавила.

…І викинувши у небуття обважнілу від густої, аж чорної післяпологової крові прокладку з крильцями, що зараз нездатні зарадити (а «тампаксами» в такій оказії користуватися не можна), ти знову колеш собі звично кінську дозу заспокійливого.

А потім до тебе просто на роботу заявилася Енн Марі Скотт. Осяйна і розкішна (так тепер буде завжди), вона зачарувала весь офіс, включно з Андрієм, — він уже й не знав, з якого боку підступитися, аби шанобливо поцілувати їй руку. Чи сраку. Модна письменниця — то вам не жарти! Це якщо стратегічно правильно до неї підкотитися, то, може, навіть вдасться отримати ексклюзивні права на друк російською мовою її таких геніальних книжок? І хай потім інші видавництва всцикаються од заздрощів!

Он як? Вона потішена. І Енн Марі дала обіцянку подумати, позаяк зараз мала терміново-особисту розмову до тебе.

— Я ж казала, що ти не зможеш, — переможно нагадала вона, поклавши перед тобою на стіл чек на п’ятнадцять тисяч доларів.

Ти тупо-незворушно сидиш (побічний ефект кінської дози заспокійливого) і вдивляєшся у стрибаючі цифри на клаптику папірця, що лежить просто перед тобою. Енн Марі стає тебе шкода. Так, вона розуміє, що зараз ти дещо засмучена, але все ж уже позаду, чи не так? І отой Андрій Олексійович… Ти спиш з ним?

Ти тупо-незворушно мовчиш. Мовчання вона розцінює як знак згоди. Правильно робиш, що спиш. А що? По-іншому в цьому житті не можна. От навіть вона, Енн Марі Скотт, де б вона зараз була, якби свого часу не заскочила у ліжко до підстаркуватого головного редактора, наче у стрімко від’їжджаючий потяг на краще життя?..

І ні про що тепер не хвилюйся, бо навіть той недоумкуватий дядько з лікарні — він насправді тобі НЕ БАТЬКО. Так, відволікаючий маневр, довелося. Насправді Енн Марі Скотт не знає, хто твій батько (не встигла його роздивитися), вона навіть імені його не знає (так близько вони не були знайомі), їй просто треба було тебе налякати. І скерувати на шлях істинний. От і все.