Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Після того, як Адам вдягнувся і пішов додому, а Еля заснула, Анна відчула себе геть кепсько. Те, що сталося сьогодні, добило її остаточно. Це таки остання крапля. Тепер навіть Адам не зможе її захистити.

Розуміючи, що сьогодні не засне, Анна приготувала собі каву. Те, що Тереза застала її з Адамом у пікантній ситуації, ще якось можна пережити, але це побачили сусіди, і розголосу не уникнути. Ситуацію ускладнює ще й те, що Адам теж винаймає тут помешкання. Уже назавтра сусіди знатимуть, що він її коханець. Можна лише уявити, якими словами називатимуть її та як дивитимуться вслід. Ще й року не минуло з того часу, як помер її офіційний чоловік, а вона вже спить із чужим чоловіком.

Від безсилля та злості на себе, на Терезу, на Адама, а заодно й на всіх довкола Анна розплакалася, проте полегшення це не принесло, лише дужче розболілася голова і ще безнадійнішою видалася ситуація. Здається, в її житті вималювався черговий глухий кут.

Умившись холодною водою, Анна повернулася до кімнати. Важко зрозуміти, як Тереза зважилася на такий гидкий скандал? У неї здали нерви? Зрештою, тут будь-хто, а не лише вона втратить над собою контроль. Анеля народжує, а їй доводиться витягувати брата з ліжка коханки.

Мимоволі пригадавши, як вона сама нещодавно народжувала, Анна й зовсім упала духом. Анелі зараз погано, а через неї вона ще й почувається приниженою та знехтуваною власним чоловіком.

У такі моменти хочеться підтримки, співчуття, а довелося просити, щоб її чоловіка привели від коханки. Гіршої образи навмисно не вигадаєш. Таке не лише запам’ятовується на все життя, але й дуже важко пробачається… Це якщо взагалі коли-небудь пробачається. Невже Адам не розумів, що пологи у його дружини можуть розпочатись у будь-який момент? Не міг ночувати останні три-чотири тижні вдома, а не лазити по коханках? Те, що тією коханкою є вона сама, якось не заважало своєрідному відчуттю солідарності жінки, яка нещодавно народила, до іншої жінки, яка народжує зараз. І навіщо вона дозволила Адамові залишитися на ніч? Хоч би Тереза не розповіла його дружині подробиць. Довідатись, що саме в той момент, коли ти народжуєш, твій чоловік спить з іншою, — це вже занадто навіть для вкрай терплячої дружини.

Підібгавши під себе ноги, Анна сиділа на ліжку і плакала. Чому плакала? Уже й сама не знала. Від безнадії? Від жалю до Анелі? Від огиди до самої себе? Так погано, як зараз, їй давно не було. Соромно і майже фізично боляче. Як вона взагалі докотилася до такого життя? Де поділася її колишня добропорядність? Де зникла та невинна дівчинка, якою вона була ще нещодавно? Хоч би Анеля щасливо розродилася. Нехай навіть ця дитина ще дужче прив’яже Адама до родини. Тепер байдуже. Здається, це межа, за якою нічого нема.

Так, у сльозах, Анна й заснула, а на ранок прокинулася з важкою головою, з червоними від сліз очима і в такому паскудному настрої, що все довкола малювалось їй лише в темних барвах. Машинально робила те, що й завжди, проте боялася висунутись за поріг навіть на крок. Взагалі не уявляла, як наважиться з’явитися людям на очі. Залишається хіба пакувати речі та шукати інше житло.

Посадивши малу на коліна, Анна машинально тицьнула їй до рук дерев’яну ложку. Ні, не помешкання їй треба міняти, а життя. Новонароджена дитина замирить Адама з дружиною, а вони з Елею залишаться самі. Дуже логічний і банальний епілог. Саме так найчастіше й буває. Найпалкіші почуття рано чи пізно згасають, а люди знов повертаються до свого колишнього життя.

Обережно притиснувшись губами до голівки дитини, Анна не помічала, як по її щоках течуть сльози. Сили вже нема на все це. Треба розійтися з Адамом і повернутись у Жовкву. Переболить один раз і минеться, а тут постійно якась шарпанина. Невже їй світ клином зійшовся на цьому чоловікові? Вона навіть не давала йому обітниці перед Богом. Треба визнати очевидне: він не її шлюбний чоловік, а вона не та наївна дівчинка, якою була, коли їхній зв’язок лише розпочинався. Досить заплющувати очі на давно зрозумілі речі: все, що відбувається зараз, — це розтягнута в часі агонія та завмирання стосунків.

Чи не вперше в Анни з’явилося тверде переконання в тому, що вона справді зуміє все це припинити. Спочатку винайме якесь помешкання в Жовкві, потім продасть прикраси, які подарував їй Адам, купить невеличкий будинок у передмісті. Там ще навіть залишаться кошти на скромне життя в такому невеликому місті, як Жовква. Офіційно вона вдова, та й дитина в неї народжена у шлюбі. Ніхто їх із Елею не зневажатиме. Та й доньку краще виховувати так, щоб вона не бачила гріхів власних батьків. Скоро Еля почне все розуміти. Як їй пояснювати присутність Адама у них вдома? Не казати ж, що він її батько. Мала не зуміє зберегти це в таємниці.