Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття

Здесь есть возможность читать онлайн «Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 1994, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Нестерпна легкість буття: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Нестерпна легкість буття»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Мілан Кундера (нар. 1929 p.) — відомий чеський прозаїк, поет, есеїст. Після вторгнення радянських військ до Чехословаччини змушений був емігрувати. З 1975 року живе в Парижі. Автор романів «Життя деінде» (1970), «Прощальний вальс» (1972), «Безсмертя» (1989), збірки оповідань «Книга сміху і забуття» (1978) та ряду інших прозових і поетичних книжок. Роман «Нестерпна легкість буття» (1984) вважається одним із найпопулярніших творів письменника — він перекладений багатьма мовами світу і відзначений кількома літературними преміями.
Ілюстрації Світлани Ніколюк

Нестерпна легкість буття — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Нестерпна легкість буття», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Той погляд, страшно сповнений довірливості, був дуже короткий. За хвилину він знову поклав голову на лапи. Тереза знала, що так на неї вже ніхто не подивиться.

Вони ніколи не давали йому солодощів. Але декілька днів тому Тереза купила кілька плиток шоколаду. Тепер вона розгорнула обгортку, розламала шоколад на шматочки й поклала перед Кареніним. Поставила перед ним ще мисочку з водою, щоб йому нічого не бракувало, коли він залишиться на кілька годин удома сам. Погляд, яким він подивився на неї хвилину тому, ніби стомив його. І хоча був тепер обкладений шоколадом, він навіть не підвів голови.

Вона лягла біля нього на підлогу і обняла його. Поволі-поволі, якось стомлено він обнюхав її і раз чи двічі лизнув. Вона заплющила очі, немов хотіла це лизання запам’ятати, тоді повернула голову, щоб він лизнув її у другу щоку.

Потім вона мусила піти до своїх теличок. Томаша не було ще вдома. Каренін весь час лежав обкладений шоколадом, і коли почув її кроки, вже не підвів голови. Його хвора нога набрякла, а пухлина лопнула на новому місці. Поміж шерстю показалася блідо-червона (не схожа на кров) краплинка.

Вона знову лягла біля нього на підлогу, поклала руку на нього й заплющила очі. Потім Тереза почула стукіт у двері. Хтось покликав: «Пане докторе, пане докторе! Тут кабанчик і його голова!» Вона не мала бажання з будь-ким розмовляти. Тож не поворухнулась і не розплющила очей. Ще раз пролунало: «Пане докторе, прийшли кабанчики!» А тоді знову запала тиша.

Лише за півгодини прийшов Томаш. Він мовчки попрямував до кухні й приготував ін’єкцію. Коли зайшов до кімнати, Тереза вже стояла, а Каренін силкувався підвестися на ноги. Побачивши Томаша, він слабенько ворухнув хвостом.

— Поглянь, — сказала Тереза, — він і досі усміхається.

Вона сказала це благальним тоном, ніби просила ще трохи зачекати, але не наполягала.

Тереза поволі розстеляла на тахті простирадло. Це було біле простирадло, всіяне дрібними візерунками, — фіалковими квіточками. Зрештою, в неї все було підготоване і продумане. Неначе Каренінову смерть вона уявляла собі заздалегідь. (Ах, як це жахливо! Ми, власне, в уяві бачимо наперед смерть тих, кого любимо!)

Він уже не має сили вистрибнути на тахту. Вони вдвох підвели його, Тереза поклала Кареніна на бік на тахту, а Томаш оглядав його, шукав місце, де жила проступала найвиразніше. Потім на тому місці вистриг ножицями шерсть. Тереза на колінах стояла біля тахти і підтримувала Каренінову голову.

Томаш попросив її міцніше тримати задню ніжку, бо жила була тоненька, і в неї важко було вштрикнути голку. Тереза міцно тримала Каренінову ніжку, але не відводила очей від його голови. Вона без упину щось говорила до собаки тихим голосом, і він думав тільки про неї. В нього не було страху. Він ще двічі лизнув її в обличчя. А Тереза шепотіла йому:

— Не бійся, не бійся, там тобі нічого не болітиме, там ти бачитимеш білочок і зайчиків, будуть там корови, і Мефістофель теж там буде, не бійся…

Томаш уштрикнув голку в жилу й натиснув. Каренін легенько смикнув ногою, кілька секунд прискорено дихав, а потім його дихання раптом урвалося. Тереза стояла навколішки біля тахти і притискалась обличчям до його голови. Потім вони мусили обоє піти на роботу, песик лишився лежати на тахті на білому простирадлі з фіалковими квіточками.

Увечері вони повернулися. Томаш пішов у садок, знайшов між двома яблунями прямокутник, який кілька днів тому Тереза накреслила підбором, і почав там копати. Дотримувався точно позначеного чотирма лініями розміру. Він хотів, щоб усе було так, як хотіла Тереза.

Вона лишилася дома з Кареніним. Боялася, щоб його не поховали живим. Приклала вухо до його писку, і їй здалося, що вона чує легеньке дихання. Тоді Тереза відступила й побачила, що його груди легенько похитуються.

(Ні, то вона чула власне дихання, від якого ледь рухалося її тіло. А їй здалося, що то рухаються груди в собаки.)

Вона знайшла в сумочці дзеркальце й піднесла його до Каренінового писку. Дзеркальце було таке замизгане, що їй здалося, наче вона побачила на ньому малесенькі крапельки від дихання.

— Томаше, він живий! — закричала Тереза, коли Томаш у брудних черевиках повернувся із садка.

Він схилився до песика і покрутив головою.

Вони взялися з обох боків за простирадло, на якому лежав Каренін, Тереза — біля ніг, Томаш — біля голови, підняли його і понесли в садок. Тереза відчула рукою, що простирадло мокре. Коли прийшов до нас, зробив калюжку, і коли йде від нас, теж її зробив, — подумала вона і була рада, що відчуває рукою цю вологу — останній песиків привіт.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Нестерпна легкість буття»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Нестерпна легкість буття» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Нестерпна легкість буття»

Обсуждение, отзывы о книге «Нестерпна легкість буття» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x