Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття

Найбільше заприятелювали вони з головою кооперативу. Він мав дружину, четверо дітей і порося, яке так муштрував, ніби то був пес. Звали порося Мефісто, і було воно гордістю і забавкою всього села. Чистеньке і рожеве, воно виконувало команди господаря, тупцяючи на своїх копитцях, ніби жінка з товстими литками на високих підборах.

Побачивши Мефісто вперше, Каренін розхвилювався, довго крутився довколо нього і обнюхував. Але скоро подружився з ним і віддавав йому перевагу перед сільськими псами, до яких ставився з презирством: прив’язані біля своїх будок, вони тільки по-дурному гавкали, невпинно і без усякого приводу. Каренін як належить оцінив таку рідкісну істоту, і я міг би навіть сказати, що своєю дружбою з поросям він дуже дорожив.

Голова кооперативу був радий, що зміг допомогти своєму колишньому хірургові, та водночас засмучувався тим, що не може нічого більше зробити для нього. Томаш став водієм вантажівки, якою розвозив на поля хліборобів та сільськогосподарський інвентар.

Кооператив мав чотири великі корівники й невеликий хлів із сорока телицями. Терезі було доручено доглядати їх і двічі на день виганяти на пасовисько. Оскільки ближчі й доступніші луки були відведені для косовиці, Терезі доводилося ходити з чередою на околичні пагорби. Телиці поступово випасали траву на віддалених пасовиськах, і Тереза обійшла з ними за рік усі околиці. І як колись у своєму невеликому містечку, вона завжди брала з собою якусь книжку, на луках розгортала її і читала.

Каренін завжди супроводжував її. Він навчився гавкати на молодих корівок, коли вони, надто розвеселившись, хотіли відбитися від стада; він робив це дуже радо. З їхньої трійці він явно був найщасливіший. Ніколи досі його посада «сторожа курантів» не була така поважана, як тут, де для жодної імпровізації не було можливості. Час, у якому жили тепер Тереза і Томаш, наблизився до регулярності його часу.

Одного дня пообіді (коли Тереза й Томаш мали дві вільні години) вони втрьох пішли прогулятися по косогору за своїм будиночком.

— Не подобається мені, як він бігає, — сказала Тереза.

Каренін припадав на задню ногу. Томаш схилився до нього й, обмацавши лапу, виявив на стегні невелику ґулю.

Наступного дня він посадив його біля себе на сидіння вантажівки і повіз у сусіднє село до ветеринара. Через тиждень він знову заїхав до нього і повернувся додому зі звісткою, що в Кареніна рак.

А ще через три дні у присутності ветеринара оперував Кареніна. Коли він привіз пса додому, той іще не пробудився після наркозу. Він лежав біля їхньої постелі на килимі з розплющеними очима і стогнав. На виголеному стегні видно було шов із шести стібків.

Нарешті Каренін спробував звестися на ноги. Але не зміг.

Тереза страшенно злякалася, що він уже ніколи не зможе ходити.

— Не хвилюйся, — сказав Томаш, — він ще запаморочений наркозом.

Тереза спробувала підняти пса, але він дряпнув її. Такого ще не бувало, щоб він хотів укусити її!

— Він не розуміє, хто ти, — сказав Томаш, — не впізнає тебе.

Вони поклали його біля самої постелі, де він швидко заснув. Поснули й вони.

Було три години ночі, коли він раптом розбудив їх. Крутив хвостом, топтався по Терезі й Томашеві, бурхливо лащився до них.

Такого ще ніколи не бувало — щоб він розбудив їх! Каренін завжди чекав, поки хтось прокинеться, і лише потім плигав на ліжко.

Але цього разу, повністю очумавшись серед ночі, він не міг стриматися. Хто знає, з якої далечі він повертався, з якими примарами боровся! Коли ж раптом побачив, що він удома, впізнав своїх найближчих, то не зміг не поділитися з ними своєю безмежною радістю, радістю повернення і відродження.

На самому початку книги Буття сказано, що Бог створив людину, аби дати їй владу над птахами, рибами і всякими тваринами. Звичайно, Буття написала людина і аж ніяк не кінь. Нема ніякої впевненості, що Бог справді довірив людині владу над іншими створіннями. Скоріше, схоже на те, що людина вигадала Бога, щоб владу, узурповану нею над коровою і конем, обернути на святе діло. Так, право вбити оленя чи корову — це єдине, в чому по-братському згодне все людство навіть у період найкривавіших воєн.

Це право видається нам цілком природним, оскільки на вершині ієрархії знаходимося ми. Але досить було б утрутитися в гру комусь третьому, скажімо, гостеві з іншої планети, чий Бог сказав би: «Ти пануватимеш над створіннями всіх інших планет», як уся безспірність «Буття» одразу стала б проблематичною. Людина, запряжена до возу марсіанином або запечена на рожні істотами з Молочного Шляху, можливо, і згадала б якоїсь миті про телячу відбивну, яку звикла краяти на тарілці, і попросила б вибачення (трохи запізно!) в корови.