Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття

Здесь есть возможность читать онлайн «Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 1994, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Нестерпна легкість буття: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Нестерпна легкість буття»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Мілан Кундера (нар. 1929 p.) — відомий чеський прозаїк, поет, есеїст. Після вторгнення радянських військ до Чехословаччини змушений був емігрувати. З 1975 року живе в Парижі. Автор романів «Життя деінде» (1970), «Прощальний вальс» (1972), «Безсмертя» (1989), збірки оповідань «Книга сміху і забуття» (1978) та ряду інших прозових і поетичних книжок. Роман «Нестерпна легкість буття» (1984) вважається одним із найпопулярніших творів письменника — він перекладений багатьма мовами світу і відзначений кількома літературними преміями.
Ілюстрації Світлани Ніколюк

Нестерпна легкість буття — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Нестерпна легкість буття», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Подорожчало, — сказав Томаш, не припиняючи водити по склу своїм інструментом, з якого витікали струмочки води.

Молодий чоловік озирнувся. Це був колега Томаша по клініці, котрого я назву літерою С., той самий, що колись з усмішкою обурювався тим, що Томаш нібито написав покаянну заяву. Томаш зрадів зустрічі (простою наївною радістю, яку викликають у нас несподівані події), але вловив у погляді колеги (в першу мить, поки С. ще не встиг опанувати собою) неприємне здивування.

— Як ся маєш? — запитав С.

Перше ніж Томаш устиг відповісти, він усвідомив, що С. стало ніяково від свого запитання. Воно ж і справді було безглуздо лікареві, який працює за фахом, запитувати «Як ся маєш?» у лікаря, котрий миє вітрини.

Щоб допомогти йому вийти з незручного становища, Томаш відповів якомога веселіше: «Чудово!», але враз відчув, що це «чудово» мимоволі (і саме тому, що він намагався вимовити це весело) прозвучало з гіркою іронією.

І тому він поквапливо додав:

— Що нового в клініці?

— Нічого. Все нормально, — відповів С.

І ця відповідь, при всій її нейтральності, була абсолютно недоречна, і обидва це знали, як знали й те, що обидва це знають: бо як же «все нормально», коли один із них миє вітрини?

— А головний лікар? — спитав Томаш.

— Ти з ним не бачишся? — запитав С.

— Ні, — відказав Томаш.

Це була правда, відтоді як Томаш пішов з клініки, він ані разу не бачився з головним лікарем, хоча колись вони чудово співробітничали і навіть схильні були вважати себе друзями. І хоч як би там було, «ні», яке він тільки-но вимовив, містило в собі щось смутне, і Томаш відчував, що С. сердиться, що він запитав його про це, бо й сам С., так само як і головний лікар, жодного разу не прийшов, не поцікавився, як Томаш живе і чи чогось не потребує.

Розмова між двома колишніми колегами явно не в’язалася, хоча обом, а надто Томашеві, було прикро від цього. Він не гнівався на своїх колег за те, що вони забули про нього. І зараз охоче пояснив би це молодому чоловікові. Він хотів сказати йому: «Не турбуйся! Все нормально, повний порядок, у кожного своя дорога! Не переймайся цим! Я радий тебе бачити!» — але й це він боявся сказати, бо все, що він говорив досі, звучало не так, як хотілося йому, ба навіть у цих щирих словах колега міг запідозрити агресивну іронію.

— Не сердься, — сказав нарешті С., — я страшенно поспішаю, — і він простягнув Томашеві руку. — Я зателефоную тобі.

У ті часи, коли колеги зневажали його за гадане боягузтво, всі усміхались до нього. Тепер, коли вже не можуть його зневажати, коли змушені навіть поважати його, уникають зустрічей із ним.

Зрештою, і колишні пацієнти не запрошували Томаша в гості і не пригощали шампанським. Стан декласованих інтелектуалів уже не був надзвичайним; він став чимось постійним і неприємним на вигляд.

21

Він прийшов додому, ліг і заснув раніше, ніж звичайно. Але десь за годину прокинувся від болю в шлунку. Це була його давня недуга, яка завжди нагадувала про себе в хвилини депресії. Він розкрив аптечку і вилаявся. Жодних ліків там не було. Він геть забув запастися ними. Він спробував погамувати напад силою волі, і йому навіть пощастило це зробити, проте заснути знову вже не міг.

Коли Тереза о пів на другу ночі повернулася додому, йому захотілося порозмовляти з нею. Він почав розповідати про похорон і про те, як редактор відмовився говорити з ним, розповів також про зустріч із колегою С.

— Прага стала огидною, — сказала Тереза.

— Згоден із тобою, — підтвердив Томаш. Трохи згодом Тереза тихо додала:

— Найкраще було б виїхати звідси.

— Мабуть, — сказав Томаш, — але нема куди їхати.

Він сидів на ліжку в піжамі, вона підсіла поруч і обняла за плечі.

— У село, — сказала вона.

— У село? — здивувався він.

— Там ми були б самі. Там би ти не зустрів ані редактора, ані своїх колишніх колег. Там інші люди, і природа там лишилася такою ж, якою була завжди.

Томаш знову відчув несильний біль у шлунку, і раптом йому здалося, що він старий, уже ні про що не мріє, окрім тиші і спокою.

— Можливо, ти маєш рацію, — через силу сказав він — біль не давав йому вільно дихати.

Тереза вела далі:

— Ми б мали там будиночок і маленький сад, Каренін міг би бодай набігатися досхочу.

— Звичайно, — відказав Томаш.

Потім він уявив собі, що було б, якби вони справді виїхали в провінцію. У селі тяжко мати щотижня іншу жінку. Там би настав кінець його еротичним авантюрам.

— Щоправда, в селі ти нудився б зі мною, — сказала Тереза, ніби прочитавши його думки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Нестерпна легкість буття»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Нестерпна легкість буття» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Нестерпна легкість буття»

Обсуждение, отзывы о книге «Нестерпна легкість буття» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x