Мілан Кундера - Нестерпна легкість буття

Франц часто розповідав Сабіні про матір, можливо, навіть з якоюсь підсвідомою корисливістю: гадав, що Сабіна буде зачарована його здатністю бути вірним і це приверне її до нього.

Він не знав, що Сабіну зачаровувала зрада, а не вірність. Слово вірність нагадувало їй батька, провінціального пуританина, який у неділю малював собі на втіху заходи сонця над лісом і троянди у вазі. Завдяки йому вона почала малювати ще дитиною. Коли їй було чотирнадцять, вона закохалася в хлопця такого самого віку. Татусь злякався, і цілий рік вона не сміла виходити сама з дому. Одного дня він показав їй репродукції кількох картин Пікассо, висміюючи їх. Раз вона не могла любити чотирнадцятирічного однокласника, то любила принаймні кубізм. Склавши іспити на атестат зрілості, виїхала до Праги з веселим почуттям, що може нарешті зрадити власну домівку.

Зрада. Змалечку татусь і пан учитель товкмачили нам, що це найгірше з усього, що можна взагалі собі уявити. Але що таке зрада? Зрада — це бажання порушити порядок. Зрада означає — порушити порядок і кинутися в невідоме. Сабіна не знає нічого прекраснішого, аніж кидатися в невідоме.

Сабіна навчалася в Академії мистецтв, але не мала права малювати так, як Пікассо. Це були часи, коли силоміць насаджували так званий соціалістичний реалізм, а на заняттях вони штампували портрети комуністичних державних діячів. Її прагнення зрадити батька так і лишилося незадоволеним, бо комунізм був другим батьком, таким же суворим і обмеженим, що забороняв і любов (часи були пуританські), і Пікассо. Вона вийшла заміж за поганого актора празького театру лише тому, що він мав славу бешкетника і для обох батьків був несприйнятний.

Потім померла мама. На другий день після повернення з похорону до Праги, вона дістала телеграму: батько з туги наклав на себе руки.

Її замучили докори сумління: що поганого було в тому, коли татусь малював вази з трояндами і не любив Пікассо? Чи справді заслуговувало такого осудження те, що він боявся, аби його чотирнадцятирічна донька прийшла додому вагітна? Чи було це смішно, що він не міг жити, лишившись без своєї дружини?

Знову пойняло її бажання зрадити: зрадити свою власну зраду. Вона повідомила чоловікові (вже не бачила в ньому бешкетника, а лише докучливого п’яницю), що залишає його.

Але якщо ми зрадимо Б, заради якого зрадили А, чи не випливає з цього, що тим самим ми замирюємось з А? Життя розлученої художниці аж ніяк не було подібне до життя зраджених нею батьків. Перша зрада непоправна. Вона викликає ланцюгову реакцію подальших зрад, кожна з яких віддаляє нас усе більш від першої зради.

Для Франца це мистецтво, яке найбільше наближається до краси в розумінні діонісіївському, як до свого роду сп’яніння. Людина не може як слід сп’яніти від роману або картини, але може упитися «Дев’ятою» Бетховена, сонатою Бартока для двох фортепіано та ударних інструментів або співом «Бітлз». Франц не проводить межі поміж серйозною музикою і музикою розважальною. Таке розмежування здається йому старомодним і лицемірним. Він любить рок і Моцарта однаково.

Для нього музика — свого роду визволителька: вона звільняє його від самотності, замкненості, пороху бібліотеки, розчиняє в його тілі двері, якими душа виривається в світ, щоб брататися з людьми. Він любить танцювати і жалкує, що Сабіна не поділяє цієї його пристрасті.

Вони сидять удвох в ресторані за накритим столом, і з репродуктора лине гучна ритмічна музика.

Сабіна каже:

— Зачароване коло. Люди глухнуть, бо музику вмикають дедалі голосніше. Та оскільки вони глухнуть, їм нічого не лишається, як вмикати її ще голосніше.

— Ти не любиш музики? — питає Франц.

— Ні, — каже Сабіна. А потім додає: — Можливо, коли б жила в інші часи… — і думає про часи, коли жив Йоганн-Себастьян Бах і коли музика була подібна до троянди, розквітлої на велетенській сніговій пустелі тиші.

Шум під маскою музики переслідує її з ранньої молодості. Їй, студентці Академії мистецтв, доводилося проводити всі канікули на так званих молодіжних будовах. Студенти жили в бараках і ходили працювати на будівництво металургійного заводу. Музика ревла з гучномовців від п’ятої ранку до дев’ятої вечора. Їй хотілося плакати, але музика була весела і не було можливості від неї сховатися ані в туалеті, ані під ковдрою в постелі — гучномовці були всюди. Музика була немов зграя гончаків, що їх нацькували на неї.

Тоді вона думала, що лише в комуністичному світі панує це варварство музики. За кордоном вона з’ясувала, що перетворення музики в шум — планетарний процес, яким людство вступає в історичну фазу тотальної бридоти. Тотальний характер потворності передовсім проявився як повсюдна бридота акустична: автомобілі, мотоцикли, електрогітари, дрилі, гучномовці, сирени. Повсюдна візуальна бридота чимдуж наступатиме.