Мілорад Павич - Хозарський словник - Роман-лексикон на 100 000 слів

РІЗЬБАРІ МУЗИКИ — хозари мали різьбарів, які тесали і встановлювали на шляхах вітрів величезні брили скель зі солі. На шляху кожного зі сорока хозарських вітрів, одна половина яких була солона, а друга солодка, зводилась певна сукупність соляних мармурів, і, коли надходила щорічна пора оновлення вітрів, юрми людей збиралися на тих місцях і слухали, хто з будівничих склав найкращу пісню, — бо вітри, торкаючись тих брил, проходячи між ними й розчісуючи їм верхи, співали щоразу іншу пісню, аж доки мармури разом зі своїми творителями не зникали назавжди, розмиті дощами, пошматовані поглядами перехожих і злизані язиками баранів та биків.

Один такий різьбар музики, араб, вибравши собі за супутників якогось єврея й хозара, вирішив здійснити подорож до свого каміння, щоб почути, як воно співатиме весною. Біля якогось храму, де натовпи людей дивились спільні сни, єврей і хозарин посварилися і в сутичці убили один одного. Араба, котрий спав у той час в храмі, звинуватили в убивстві єврея, оскільки всі знали, що вони були сусідами і не любили один одного. Тому євреї стали вимагати його смерті. Араб роздумував так: хто замірився на три сторони, той не піде в четверту. Бо в хозарській державі греків захищає християнський закон, євреїв — єврейський, арабів — іслам; законів, отже, значно більше, аніж самої хозарської держави… Виходячи з цього, араб захищався у той спосіб, що стверджував… [на цьому місці текст уривається]. Таким чином, замість смертної кари його засудили до галерних робіт і він ще встиг почути музику своїх мармурів, перш ніж вони розпалися в твердій тиші, об яку розбиваються голови.

УРИВОК ІЗ БАСРИ — під цією назвою в переписі з XVIII століття зберігся один арабський текст, про який вважають, що він є уривком з лексикографічного видання Йоганнеса Даубмануса . Це видання під назвою Хозарський словник побачило світ у Пруссії в 1691 році і відразу ж після виходу було знищене, тому переконатись у достовірності існуючого припущення не можна, як не можливо визначити й місце в словнику, яке міг займати цей уривок. У ньому говориться:

Як ваша душа на дні тримає тіло, так Адам Рухані, третій ангел, на дні своєї душі тримає всесвіт. Адам Рухані зараз, у 1689 році по Ісі, стоїть на стежці, що сходить вниз, наближаючись до перехрестя шляхів Місяця і Сонця, до пекла Арімана; тому-то ми вас, ловців снів і читачів мрій, які йдете за ним услід і намагаєтесь укласті його тіло яко книгу, не переслідуємо так, як могли б. Проте, коли наприкінці XX століття по Ісі він буде на тій стежці свого шляху, яка веде угору, його держава сну наблизиться до Творця, і тоді ми змушені будемо вас, тих, хто шукає і визбирує по снах людей частини Адамового тіла, вбивати. Бо не можемо дозволити, щоб книга його плоті стала державою. Але — не думайте собі, що тільки нас, кількох дрібних шайтанів, займає Адам Рухані. Ви, в кращому випадку, зможете скласти пучку його пальця чи родимку з його стегна. І ми тут для того, щоб перешкодити складанню пучки його пальця чи родимки з його стегна. Інші ж шайтани займаються іншими — тими, хто поміж людей складає інші його члени. Втім, не вводьте себе в оману. Найбільшої частини його неосяжно великої плоті, держави вашого сну, ніхто з вас, людей, ніколи й не торкнувся. Труд створення Адама Рухані є щойно в зародку. Книга, яка повинна втілити його тіло на землі, є все ще тільки в снах людей. До того ж частиною своєю — в снах померлих, звідкіль її не можна витягти, як ні води з висхлих криниць.

ХОЗАРИ — арабське Khazar, китайське K’osa — ім'я народу тюркського походження. Сама назва походить від тюркського слова qazmak (мандрувати, переселятися) або від quz (сторона гір, обернута до півночі, північні схили). Зустрічається й назва Aq-Khazar, що означає білі хозари — очевидно, ця назва виникла для розмежування білих хозарів та чорних (Qara-Khazar), про яких згадує Істахрі. З 552 року хозари, очевидно, входили до складу західного тюркського царства й, можливо, брали участь у поході першого кагана західних тюрків на перську фортецю Сул або Дарбанд. В шостому столітті землі на північ від Кавказу належали савірам (одному з двох могутніх гунських племен). Разом з тим у X столітті Масуді-писар повідомляє, що тюрки називали савірами хозарів. Як би там не було, а коли мусульманські джерела згадують про хозарів, не можна з певністю сказати, чи мова йде завжди про один народ. Складається враження, що увесь народ мав свого двійника, як і його володар. Виходячи з цього припущення, і їхні імена — білі та чорні хозари — можна розуміти по-іншому: оскільки слово « хозар » по-арабськи має значення білий і чорний птах, можна вважати, що білі хозари означають дні, а чорні — ночі. В будь-якому випадку, на початку своєї збереженої в джерелах історії хозари перемогли якесь могутнє північне плем'я, що звалося W-n-d-r і про яке згадано у праці Худуд-аль-Алам (Закутки світу). Назва того племені співзвучна з назвою оногундурів — цим іменем греки називали болгарів. Отже, перші військові сутички хозарів на території Прикавказзя були, мабуть, з болгарами й арабами. Ісламські джерела кажуть, що перша арабсько-хозарська війна відбулася на Кавказі в 642 році. Під час бою під Баланджаром у 653 році арабський воєначальник загинув, і війна таким чином закінчилася. Масуді-писар повідомляє, що столиця, яка від початку знаходилася в Баланджарі, пізніше була перенесена в Самандар, а потім — у Атіль чи Ітіль. Друга арабсько-хозарська війна почалася в 772 році або дещо раніше й закінчилася в 773 році поразкою хозарів. Це відбулося за часів правління Магомета Марвана, саме тоді, коли каган сповідував іслам. Як свідчить карта арабського географа Ідрісі, хозарська держава простягалася у верхній течії Волги й Дону, захоплюючи Саркел і Атіль. Істахрі згадує про караванний шлях із Хозарії до Хорезму, а крім того зустрічаються згадки й про «королівську путь» з Хорезму до Волги.