Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

— Ага.

Ендрю почав нервувати. Зазвичай ніхто не знав його батька.

Говард звелів дівчатам прийти сюди в неділю по обіді, щоб він їм зміг показати, як працювати з касою. Він явно волів би ще трохи поговорити з Ґаєю, але тут зайшов новий покупець, і підлітки скористалися нагодою, щоб вислизнути геть.

Ендрю навіть не знав, що й сказати, коли вони опинилися з того боку дверей із дзвіночком. Та перш ніж він зібрався з думками, Ґая недбало зронила «па» й рушила геть разом із Суквіндер. Ендрю запалив другу з трьох Жиркових цигарок (зараз був не час для розкурювання недопалка), і це слугувало йому виправданням, щоб постояти якийсь час на місці й поспостерігати, як вона віддаляється, розчиняючись у подовгастих тінях від будинків.

— А чому цього хлопця називають Арахіска? — поцікавилася Ґая в Суквіндер, коли вони вже відійшли на достатню відстань від Ендрю.

— Він має алергію на арахіс, — пояснила Суквіндер. Вона була до смерті нажахана тим, що їй доведеться розповідати мамі про свій вчинок. Її голос звучав так, ніби це говорив хтось інший. — Він мало не вмер у Святому Томасі. Хтось запхав йому в зефір арахіску і дав скуштувати.

— Ти диви, — здивувалася Ґая. — А я думала, що його так прозвали, бо в нього маленька цюцюрка.

Вона засміялася, і Суквіндер теж силувано всміхнулася, немовби щодня тільки те й робила, що слухала жарти про пеніси.

Ендрю бачив, як вони, регочучи, озирнулися на нього, і зрозумів, що вони його обговорюють. Це хихотіння могло бути обнадійливою ознакою, принаймні судячи з того, що він знав про дівчат. Шкірячись сам до себе, він рушив геть, закинувши рюкзак на плече і тримаючи в руці цигарку. Перейшов через Майдан до Соборного провулка, звідки йому залишалося хвилин сорок підніматися стрімким схилом угору, де зразу за містечком височів його Дім-на-пагорбі.

Білоцвітний живопліт у сутінках здавався казковим, обабіч від нього цвів терен, а чистотіл обрамляв дорогу крихітними лискучими листочками, подібними на сердечка.

Пахощі квітів, солодка втіха від сигарети й надія проводити вихідні разом із Ґаєю — усе це зливалося в одну піднесено-прекрасну симфонію радості, що переповнювала Ендрю, поки він трюхикав на пагорб. Наступного разу, коли Саймон запитає: «Ну, що, прищавий, знайшов роботу? — він зможе відповісти: «Так». — На вихідні він працюватиме разом із Ґаєю Баден.

А на довершення він тепер нарешті знав, як саме встромити анонімного кинджала прямісько в спину своєму батькові.

Коли вгамувався спалах її імпульсивної злості, Саманта дуже пошкодувала, що запросила на вечерю Ґевіна й Кей. У п’ятницю зранку вона напівжартома нарікала своїй помічниці, який жахливий вечір на неї чекає, але її настрій по-справжньому зіпсувався, коли вона залишила Карлу саму в крамничці «Стильні тримачі на твої пишні м’ячі» (Говард так розреготався, почувши цю назву вперше, що в нього стався напад астми, а Шерлі, навпаки, сердито хмурилася , коли хтось згадував назву крамнички в її присутності). Повертаючись до Пеґфорда раніше, щоб уникнути години пік і встигнути купити все необхідне для вечері, Саманта намагалася підбадьорити себе тим, що вигадувала для Ґевіна всілякі каверзні запитання. Можливо, варто буде запитати його при всіх, чому це Кей ще не переїхала жити до нього. Це було б чудове запитання.

Йдучи додому з набитими пакетами «Моллісон і Лоу» в обидвох руках, вона перестріла Мері Фербразер біля банкомату, вмонтованого в стіну банку, де працював Баррі.

— Вітаю, Мері… як ти?

Мері була схудла й бліда, з сірими колами довкола очей, їхня розмова вийшла якась неприродна й дивна. Вони не спілкувалися ще від тої подорожі в кареті швидкої допомоги, якщо не брати до уваги коротких і незграбних виявів співчуття на похороні.

— Я думала якось зайти, — сказала Мері, — ти була така люб’язна… і я хотіла б подякувати Майлзу…

— О, це зайве, — недоладно бовкнула Саманта.

— Так, але я хотіла б…

— Ой, ну тоді звичайно, прошу заходити…

Після того, як Мері пішла, Саманта з жахом відчула, що Мері цілком могла припустити, ніби саме сьогоднішній вечір найкраще пасуватиме для її візиту.

Прийшовши додому, вона кинула сумки в коридорі й зателефонувала Майлзові на роботу, повідомивши, що вона накоїла, але він цілком незворушно (ще більше її розлютивши) поставився до перспективи, що до їхньої четвірки може долучитися свіжо спечена вдова.

— Я не розумію, в чому проблема, — сказав він. — Мері саме потрібно трохи розвіятись.