Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

Вона нічого не відповіла й зайняла місце біля Джасвант. Говард теж умостився на лаві, перегородивши собою увесь прохід на цей ряд.

Шерлі шанобливо втупилася очима у власні коліна й сплела молитовно пальці, хоч насправді її думки були зайняті коротким діалогом Говарда й Парміндер щодо сарі. Шерлі належала до тих пеґфордців, які ніяк не могли змиритися, що в Олд-Вікеридж, побудованому багато років тому для парафіального вікарія з густими бакенбардами і обслугою в накрохмалених фартушках, тепер мешкала родина індусів (Шерлі ніколи не могла зрозуміти, якої релігії дотримуються Джаванди). Вона вважала, що якби, скажімо, вони з Говардом зайшли до храму чи мечеті, чи де там ще моляться Джаванди, то від них обов’язково вимагалося б накрити голови, зняти черевики і таке інше, інакше здійнявся б галас. А от Парміндер могла собі безперешкодно парадуватися в церкві в своєму сарі. А вона ж мала нормальне вбрання, в якому щодня ходила на роботу. Дратували саме ці подвійні стандарти. Вона навіть не замислювалася, що таким чином демонструє свою неповагу до їхньої релігії, а отже, й до самого Баррі Фербразера, до якого вона нібито ставилася з такою любов’ю.

Шерлі розплела пальці, підвела голову і звернула свою увагу на одяг парафіян, а також на розміри й кількість квітів і вінків, принесених для Баррі. Частина з них була складена біля огорожі для причастя. Шерлі зауважила дарунок від ради, для якого вони з Говардом організували збір коштів. Це був величезний вінок з білих та синіх квітів, що символізували кольори пеґфордського герба. Над усіма цими вінками й квітами височіло весло, зроблене в натуральну величину із бронзових хризантем, принесене дівочою веслувальною командою.

Суквіндер повернулася на лавці, розшукуючи Лорен, — її мати-квітникарка виготовила це весло. Вона хотіла показати жестами, як воно їй сподобалось, але людей було так багато, що Лорен вона не побачила. До скорботи додалася гордість, що вони це зробили, а надто коли Суквіндер зауважила, як люди, сідаючи на лави, показували одне одному на весло. П’ять із восьми членів команди заплатили за нього гроші. Лорен розповідала, як вона розшукала під час обідньої перерви Кристал, наразившись на глузування Кристалиних подружок, які курили, сидячи на низенькій стінці біля газетного кіоска. Лорен запитала, чи Кристал скидається разом з ними. «Ага, скидаюся», — пообіцяла Кристал, але так нічого й не дала, тому на картці не було її імені. Та й самої Кристал, як здалося Суквіндер, теж не було на похороні.

Все єство Суквіндер було мовби залите оловом, але біль у лівій руці, що тільки посилювався, коли вона нею рухала, слугував додатковим подразником, а Жирко Вол, що сердито хмурився в своєму чорному костюмі, був принаймні далеко від неї. Він не перетнувся з нею поглядом, коли їхні родини зустрілися віч-на-віч на церковному подвір’ї. Його стримувала присутність батьків, як іноді стримувала й присутність Ендрю Прайса.

Учора пізно ввечері її анонімний кібер-мучитель прислав їй чорно-білу, з вікторіанських часів, фотографію оголеної дитини, порослої темним м’яким пушком. Суквіндер побачила й видалила її зранку, збираючись на похорон.

Коли вона востаннє була щаслива? Вона пам’ятала, що в іншому житті, задовго перед тим, як на неї почали рохкати, вона роками відчувала втіху, сидячи в цій церкві і натхненно виспівуючи псалми під час Різдва, Великодня або свята врожаю. Їй завжди подобався архангел Михаїл з його вродливим, жіночним, як на картинах прерафаелітів, обличчям і кучерявим золотавим волоссям… але сьогодні зранку вона вперше побачила його іншими очима: він незворушно топтав знемагаючого смаглявого диявола, і в цій незворушності було щось лиховісне й пихате.

Усі лави були переповнені. Приглушені звуки, клацання підошов і тихе шелестіння одягу відлунювали в запорошеному повітрі, поки запізнілі прибульці втискалися до церкви, займаючи стоячі місця зліва під стіною. Дехто йшов навшпиньки уздовж проходу між рядами, сподіваючись знайти якесь випадкове вільне місце. Говард сидів незворушно, аж поки Шерлі поплескала його по плечу й прошепотіла:

— Обрі й Джулія!

Говард незграбно обернувся й помахав аркушем відспівування, щоб привернути увагу Фаулів. Ті одразу квапливо закрокували голубим килимом: Обрі, в темному костюмі, високий, худий і лисіючий, і Джулія, рудувате волосся якої було зібране на потилиці в шиньйон. Вони вдячно посміхнулися, а Говард посунувся на лавці, відсовуючи інших, щоб звільнити для Фаулів якомога більше місця.