Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

Говард ніколи не згадував про шприц. Він не питав, чому вона втекла, коли побачила його.

Шерлі часто відводила душу, відкрито проклинаючи тих, хто, на її думку, був винний у біді, що спіткала її родину. Найбільше, звісно, діставалося Парміндер Джаванді за її бездушну відмову рятувати Говарда. Наступними в її чорному списку йшли двоє підлітків, чия розпусна безвідповідальність призвела до того, що швидка прибула до Говарда з великим запізненням.

Аргумент був, мабуть, не надто переконливий, але давав приємну можливість зайвий раз спаплюжити Стюарта Вола і Кристал Відон, а в своєму колі Шерлі знаходила чимало вдячних слухачів, тим паче, що «Привидом Баррі Фербразера», як з’ясувалося, був не хто інший, як Стюарт Вол. Він сам зізнався в цьому батькам, і вони особисто обдзвонили всіх жертв цього дикого знущання і вибачалися перед ними. Новина про встановлення особи Привида миттєво поширилася містечком, і цей факт, разом з причетністю Стюарта до смерті трирічної дитини, перетворив знеславлення Стюарта на почесний і приємний обов’язок.

Шерлі висловлювалась найрізкіше за всіх. Своїми несамовитими прокльонами вона мовби здійснювала маленькі акти екзорцизму, виганяючи з себе те відчуття спорідненості і благоговіння перед Привидом і зрікаючись того жахливого останнього повідомлення, яке начебто ніхто більше й не бачив. Сім’я Волів не дзвонила й не вибачалася перед Шерлі, але на той випадок, якби Стюарт проговорився батькам чи хтось інший почав би щось патякати, вона припасла останній, нищівний удар по Стюартовій репутації.

«Звісно, ми знали про це, — могла б тоді сказати вона крижаним гордовитим тоном, — і я впевнена, що саме це потрясіння від прочитаного і довело Говарда до інфаркту».

Шерлі не раз проговорювала цю фразу в себе на кухні, шукаючи відповідні інтонації.

А ось питання, чи справді Стюарт Вол знав щось таке про її чоловіка й Морін, було не таке актуальне, бо Говард уже явно неспроможний зрадити свою Шерлі — ні зараз, ні, мабуть, уже ніколи, та й ніяких чуток ніхто, схоже, так і не розпускав. І якщо мовчанка, яку вона пропонувала Говардові, невідворотно залишаючись із ним віч-на-віч, мала присмак взаємної образи, то перспектива його тривалої недієздатності і відсутності вдома сприймалася Шерлі набагато спокійніше, ніж якихось три тижні тому.

Пролунав дзвоник, і Шерлі побігла відчиняти. До них шкутильгала Морін на необачно високих підборах і в кричущій аквамариновій сукні.

— Це ти, дорогенька, заходь, — привіталася Шерлі. — Зараз, я тільки візьму сумочку.

Вже краще їхати до лікарні з Морін, аніж самій. Морін було наплювати на Говардове мовчання. Її квакливий голосок не змовкав ні на мить, і Шерлі могла спокійнісінько собі сидіти, єхидно щиритися і відпочивати. А оскільки Шерлі тимчасово взяла під контроль Говардову частку бізнесу, у неї з’явилося чимало способів випоміщувати свої гнітючі підозри дрібними ляпасами в бік Морін, критикуючи будь-які її рішення.

— Ти знаєш, що тут недалечко відбувається? — спитала Морін. — У церкві Архангела Михаїла? Похорон малих Бідонів.

— У церкві Архангела Михаїла ? — нажахано перепитала Шерлі.

— Кажуть, що люди давали пожертви, — відповіла Морін, яка мало не лускала від кількості пліток, що їх пропустила Шерлі, безконечно їздячи до лікарні. — Хто збирав — краще не питай. Зрештою, я не думаю, що родина хотіла б поховати їх просто біля річки, правда?

(Замурзане й запущене хлоп’я, про існування якого мало хто знав, якого любили тільки мати й сестра, зазнало, втопившись, такої метаморфози у колективній свідомості пеґфордців, що всі про нього говорили тепер не інакше, як про «дитя вод», херувима, чистого й ніжного ангелика, якого всі оточили б любов’ю й ласкою, якби змогли врятувати.

Але голка й героїн аж ніяк не покращили репутацію Кристал. Якраз навпаки: вона назавжди закарбувалася в пам’яті старого Пеґфорда бездушною тварюкою, чия схильність до аморальних задоволень, як висловлювалися поважні люди, призвела до загибелі невинного дитятка.)

Шерлі вже надягала пальто.

— Уяви, що я їх бачила того дня! — сказала вона, і на її щоках виступили червоні плями. — Хлопчик репетував біля одних кущів, а Кристал Відон і Стюарт Вол були в інших…

— Ти серйозно ?! І що вони, справді там?.. — ласо перепитала Морін.

— Ще й як, — відповіла Шерлі. — Серед білого дня. Під відкритим небом. А хлопчик уже був коло самої річки, коли я його побачила. Пару кроків — і все.