Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

Морін пішла відчиняти двері й піднімати жалюзі. За вікном тепер можна було побачити Майдан — мальовничий і охайний, великою мірою завдяки дбайливим зусиллям власників довколишніх закладів. Скрізь були вазони, горщики й висячі кошики з рослинами та квітами, кольори яких щороку узгоджувалися перед тим, як їх саджати. З другого боку Майдану, якраз навпроти їхньої крамнички «Моллісон і Лоу», розташувався один із найдавніших у Англії пабів «Чорна гармата».

Говард почав носити з бічної кімнатки довгі прямокутні посудини зі свіжим паштетом, оздобленим іскристими шматочками цитрини та ягодами, і виставляти їх під склом на прилавку. Відхекуючись від напруження, яке неабияк підсилила довга ранкова розмова, Говард поставив на місце останню порцію паштету і на мить завмер на місці, дивлячись на військовий меморіал посеред Майдану.

Пеґфорд цього ранку, як завжди, мав принадний вигляд. Говардові була знайома ця мить піднесення й екзальтованої радості від того, що на світі існує не тільки він, Говард, а й це містечко, у якому, на його думку, він був пульсуючим серцем. Говард стояв і впивався усім цим — лискучими чорними лавками, червоними і фіолетовими квітами, сонячним світлом, що золотило верхівку кам’яного хреста… і тим, що відійшов Баррі Фербразер. Важко було не відчути якийсь верховний задум у цій несподіваній трансформації усього того, що уявлялося Говарду полем битви, на якому вони з Баррі так довго протистояли один одному.

— Говарде, — зненацька покликала його Морін. — Говарде .

Майдан перетинала жінка. Худорлява, чорноволоса, темношкіра жінка в пальто військового покрою, яка насуплено дивилася собі під ноги.

— Думаєш, вона… Вона вже чула? — прошепотіла Морін.

— Не знаю, — відповів Говард.

Морін, яка так і не встигла перевзутися в сандалі, мало не скрутила собі щиколотку, поспіхом метнувшись від вікна до прилавка. Говард попрямував до каси неквапливо й величаво, неначе стрілець, що займає свою позицію.

Теленькнув дзвіночок, і двері до крамнички прочинила все ще насуплена доктор Парміндер Джаванда. Не звертаючи уваги на Говарда чи Морін, вона попрямувала до полички з оліями. Морін провела її пильним і незмигним поглядом, паче яструб, що стежить за польовою мишкою.

— Доброго ранку, — привітався Говард, коли Парміндер підійшла до прилавка з пляшчинкою в руці.

— Доброго.

Доктор Джаванда майже ніколи не дивилася йому в очі — ні на зборах місцевої ради, ні під час зустрічей у парафіяльній залі. Говарда незмінно тішила її нездатність приховати свою антипатію. Від цього він робився веселий, надзвичайно галантний і люб’язний.

— Сьогодні не працюєте?

— Ні, — буркнула Парміндер, риючись у гаманці.

Морін не змогла стриматися.

— Жахлива новина, — прохрипіла вона своїм надтріснутим голосом. — Про Баррі Фербразера.

— Угу, — неуважно озвалася Парміндер, а тоді: — Що?

— Про Баррі Фербразера, — повторила Морін.

— А що з ним?

Парміндер ще й досі розмовляла з виразним бірмінґемським акцентом, хоча й прожила в Пеґфорді шістнадцять років. Глибока повздовжна зморшка між бровами надавала їй то заклопотаного, то невдоволеного, а то й зосередженого вигляду.

— Він помер, — повідомила Морін, жадібно приглядаючись до її насупленого обличчя. — Учора ввечері. Мені щойно сказав про це Говард.

Парміндер завмерла, не витягаючи руки з гаманця. Тоді скоса зиркнула на Говарда.

— Упав і вмер на автостоянці в гольф-клубі, — підтвердив Говард. — Там був Майлз і все це бачив.

Минуло кілька секунд.

— Це що, жарт? — запитала Парміндер напруженим і пронизливим голосом.

— Звісно, ні, — заперечила Морін, удаючи обурення. — Кому стрельне в голову так жартувати?

Парміндер різко поставила олію на скляний верх прилавка і вийшла з крамниці.

— Ну! — осудливо вигукнула Морін. — «Це що, жарт?». Чудовненько!

— Шокована, — розсудливо мовив Говард, дивлячись, як лопотіли поли пальта за спиною Парміндер, яка квапливо перетинала Майдан. — Сумуватиме не менше за вдову. Знаєш, буде цікаво, — додав він, ліниво почухуючи складку на череві, що часто йому свербіла, — побачити, що вона…

Він так і не закінчив речення, але в цьому й не було потреби: Морін чудово знала, що він мав на увазі. Вони обоє, дивлячись, як зникає за рогом член ради Джаванда, думали про несподівану вакансію. Для них це було не просто місце, що звільнилося, а бездонна кишеня фокусника-мага, сповнена неабияких перспектив.