Галина Ткачук - Славка

Сітка зморшок або тріщин проходить крізь нас усіх, але у когось вони тонші, у когось — товщі.

Крізь Славчині нерви тягнеться довга, але тоненька тріщина. Дівка постійно плаче, і я не вірю, щоб в неї ще залишилася чаклунська сила.

Інша річ — Ліля.

Її кров для мене коштовна.

У Василія є дружина, але вона живе окремо і приходе час від часу, коли немає вдома ні мами, ні мене.

— Ні, — відповів мені Лютий, —

І він став із землі, а сніг почав поволі танути.

З’явився туман.

На душі мені зробилося дуже недобре, я закричав:

— Ну навіщо ж ти?! Чого сніг розтоплюєш?!

— Це здоровий сум і малюсінька тривога! Ось що я відчуваю! — відповів мені Лютий.

— А тепер нам треба потроху вшиватися, — додав він, — бо коли надійде Вечір — надає мені за відлигу люлєй.

— Чого?

— Нічого! Ходімо. Є діла! Є купа справ!

І ми кудись побігли.

Дорогою з Лютого поспадали черевики і шкарпетки, і тепер там, де він ступав, утворювалися купи сміття і собачі висранки.

Коли Лютий помітив це — обтер босі ступні долонями — і з’яви припинилися.

Ми бігли так, поки не дісталися лісу, в якому сніг іще не починав танути.

Лютий задерся на дубочка, зачепився плесном за гілку і звис уздовж стовбура вниз головою.

Його хребет прохрумтів, від чого в лісі одразу значно похолоднішало.

— Ти що виробляєш? — закричав я.

Тоді Лютий підбіг до мене, став спиною до спини і сказав:

— Підніми руки!

Я підняв.

Він обома руками схопив мої долоні і нахилився вперед.

Уся моя спина прохрумтіла, але у лісі від того нічого так і не сталося.

— Менти надходять! — сказав по тому Лю, і ми побігли далі.

Іноді Василій говорив щось або співав, і особисто мене це страхало.

Мама думала, що я боюся, щоб у В. не стався напад, коли ми будемо з ним в хаті лише удвох.

Але я знав, що нападів у чувака не буває.

Він просто завжди був таким, яким був.

І він ніколи не був не він!

І я не боявся, що мені станеться так само.

Я знав, що мені якраз станеться зовсім по-іншому, коли крізь мене пройде інша частина сітки, котра охоплює усіх.

І від думки про те, що має статися мені, мені ставало огидно, як за температури тридцять сім і два.

Я знав: якщо світ підсунув мені цього дивного Василія і вручив у друзі чаклуна Йова — значить: почалося!

Я — Іоаникій Бахмач, чия кров коштовна.

Лютий біг усе швидше, а потім впав і заснув.

Тільки завдяки цьому я його не загубив.

Бо я був добряче відстав.

Лютий лежав між деревами, і його обличчя — це було обличчя Василія, і обличчя Йова, і обличчя Заячої Губи.

3. Г. — це була єдина в історії людина, яка мене доглядати відмовилась.

На верхній губі його був шрам, і весь чувак виглядав значно старшим, аніж був.

Навіть не так: він не відмовився мене доглядати, а взяв. Але посадив на лавку і пішов.

Я тоді ще ледве вмів сидіти, тому впав долі і лазив під лавкою. Там мене і знайшли якісь жінки.

Як не дивно, я все це дуже добре пам’ятаю.

Я розбудив Лютого, бо здаля чулися крики і тупіт ніг.

Лю прокинувся неохоче і сказав, що йому болить голова.

І що крики чути тому, що сюди несеться зграя березнів. Вони навіжені — і нема на них ради.

В руках у березнів були пили і ножі, вони пронеслися крізь нас, і один наступив на Лютого.

Але Л. став і ми спокійно пішли далі.

Як виявилося, йшли ми на Рибальський острів.

Дорогою нам таки стрівся Вечір. Він дуже хотів Лютому дать люлєй, але ми закричали і втекли.

Дійшли ми вже затемна, зайшли у будинок із комунальними квартирами.

Лютий подзвонив у якийсь із дзвінків, і тоді вийшов чималенький дядько.

І сказав, що не знає нас.

І мав на увазі, що ми маємо піти.

Мені стало взагалі погано, і я копнув стіну.

Лютий із задньої кишені джинсів дістав листочок, прочитав правильну адресу і натис кніпочку іншого дзвінка.

Двері відкрила висока дівка, і засміялася, і обхопила Лютого, і ми зайшли всередину.

Там була затіяна гульня. Чуваки і дівки сиділи скрізь, і пили вино і мартіні, і курили з люльок пахучі тютюни.

— Танцюй, чувак! — сказав мені Лютий. — Бо ти потрапив у Місце, фіг тебе забирай!

До мене припливла лиса дівка в сукні, в’язаній гачком. У руці її була тарілочка з тортом. Лиса дала мені харч зі словами: