Віктор Єрофеєв - Енциклопедія російської душі

— Тату, Росія пропала!

— Яке полегшення.

В основному зраділи б. Начебто гора із плечей. Ну добре, це за кордоном. А в самій Росії, якби вона пропала, багато було б сліз?

Але куди вона дінеться? Лежить, заважає.

Правда, Велика Американська Зайчиха вважає, що Росія потрібна для продовження духовного життя. Вона має на увазі Соловйова, Федорова, Бердяєва, Мережковського.

— Я хочу обожнити своє тіло, як Мережковський, — перевертається вона на дивані.

Достоєвський усіх навколо звинувачував у тому, що вони не знають російський народ. А він знав. І писав, що росіяни схильні до безчестя.

З життя невдах.

Російська історія — ланцюг невдалих реформ. Ми всі сидимо на цьому ланцюзі. Нові реформи — старий скандал. Тимчасові надії, ейфорія, триколірні банти, куца віра у свої можливості, напалмова печатка, від розвінчування до стьобу. З’ява хуя з гори. На чому-небудь військовому: колісниці, танку, броньовику. Компрометація ідеї реформи за рахунок некомпетентності нових верхів. Швидке розбещення реформаторів. Голі баби в лазні солодші за мрії про щастя Росії. Чергове розчарування верхів у народі й пристойних людей — у верхах. Відторгнення від влади. Стрілянина по хую з гори. Рани, хвороби, всохла рука, нерозбірливість у друзях, підозрілість, алкоголізм і посередній макіавелізм хуя з гори. Бюлетені про його здоров’я. Мудацькі народні обранці.

Суспільне бажання порядку. Мутація. Хуй з гори як людина порядку. Терор. Короткий екстаз мазохізму. Масове винищування населення. Непритомність.

Підземне ремствування інтелігенції. Солодкі катакомби. Припинення терору. Післянепритомне повернення до людських цінностей. Передумови до лібералізації. Хуй з гори як визволитель. Пальба по визволителю.

Втім, є доповнення. Від реформи до реформи зношується потенціал населення. Населення знесилюється.

Можна навести тисячі доказів проти Росії. Довести всю її нікчемність, нездатність до праці, приреченість. Проте Росія причаровує до себе. Я сам відчуваю на собі її притягання. Я люблю російську допитливість, невелике коло людей, які живуть весело. Сміхотливо. Безбоязно. Уміють ризикувати.

Але це таке маленьке коло. Я б не зміг жити в провінції. Нудно. Нерозщепленість мізків. У мене зміщені поняття.

Під словом Росія я сприймаю те ж таки невеличке коло людей, яких я зустрічаю в Москві та ще трішки в Петербурзі, і зовсім по крихті у декількох містах.

Але чим вони мені подобаються?

Я мало з ким із них знаходжу спільну мову. Я не бачу глибокої мислячої країни. Філософів немає. Письменників дуже мало. Жменька сильних музикантів. Жменька художників. От і вся моя батьківщина.

Усе інше — азіатчина. Чому, однак, я не біжу із цієї наскрізь брехливої країни? Тому що моя хата — скраю.

Я не ходжу щодня на роботу. Не спускаюся в шахту, не голодую. Я живу кілька місяців на рік за кордоном. Італія, Німеччина, Франція, США. У мене соціальний статус знаменитості другого сорту. Якби всього цього не було, я б завив. Мене б розірвало. Фактично я не живу життям російської черні. На повноцінне російське життя мене не вистачає. Я не іноземець у своїй країні, але й не її задрочений громадянин. Я із тих happy few, хто може собі дозволити любити цю країну дивною любов’ю.

Вона — моя. Я подумки роблю багато гидот, у реальності — менше, але роблю. Мені хочеться кожному іноземцеві дати по морді. Я люблю прийти до тями незрозуміло де, голий, всраний, з отакою головою. Я люблю російських жінок. Я можу випити три пляшки горілки й не впасти під стіл. Я легковажно ставлюся до свого здоров’я, як і всі інші мої співвітчизники. Мені звичний російський простір. Але я ненавиджу цю країну. Як державу. Як збіговисько ідіотів. Як гниле місце. Та все одно я не їду. Хоча знаю: у старості краще жити в Каліфорнії. Там до 90 років можна легко дихати свіжим повітрям. Плавати на каное.

Але мені там буде нудно. Мені цікавіше з росіянами, ніж з іноземцями. З росіянами веселіше. Мені тісно з іноземцями. Мені не вистачає в них уяви. Російська уява — продовження брехні. У росіян сильна уява.

Але мені набридло жити в державі, що не вміє бути державою. Мені огидні фашисти. Радикальні, голені й помірні, бородаті. Мені набридли рюмсання, безпорадність.

Я живу в Росії як сторонній, тому що я живу краще за багатьох і можу собі дозволити говорити все, що думаю. Я не боявся влади, я жив вільно в СРСР, я так вільно жив, як ніхто. Наді мною немає начальства, піді мною — підлеглих. Воля дає мені можливість думати так, як я думаю. Мені поталанило. Але це тільки тимчасовий талан.