Віктор Єрофеєв - Енциклопедія російської душі

Росія — випадкова моя батьківщина.

Бідний мій народ! Задрочені люди! Ну якщо не я, то хто? Навіщо я це роблю? Заради виправлення моралі? В ім’я майбутнього? Чи, може, задихаючись злобою? А, може, я люблю вівісекцію? Звідки цей трупний запах?

Родичі. Коли Василіск довідався, що Василиса любить квіти гербери, а гербери в Москві тієї пори не продавалися, він пішов у Ботанічний сад до своєї колишньої однокласниці, і та на його прохання посіяла гербери на дослідній ділянці. Цілий рік ходив Василіск у гості до Василиси з жовтими, червоними, фіолетовими й електрично-зеленими герберами. Василиса ніяк не могла зрозуміти, звідки квіти. Нарешті вони одружилися, минуло п’ять років інцесту, у них народилися діти, і Василіск із доброю посмішкою розповів, як було діло.

Сірий придурився інтелігентом і тривалий час нюняв з кожного приводу. Він не втримав ініціативи, полетів униз, упав, розбився. Інтелігенцію скасувала свобода. Вони боролися за звільнення. Припустимо. Вони перемогли. Упоралися. Виявилися катастрофічно безпорадними. Сірого обійшли, обскакали більш підприємливі. Сірий не мав що сказати під час свободи.

Цензура була порятунком для прикриття безплідності, оформила безліч липових кар’єр. Цензура допомагає думці, — вважав Гоголь. У цьому немає ніякого вільного пориву.

Я зайшов до Будинку літераторів, що замолоду здавався мені значним місцем. У порожніх приміщеннях з бодуна бродив Сірий. Я завжди трохи зневажав російську інтелігенцію. За неадекватність дискурсу. Сірий як зарядить своє «мені здається», «мені здається», то я не знаю, куди тікати.

Щоправда, я з повагою ставився до російських лікарів.

Бажання бути якомога крутішим — зовсім не круте бажання. Воно — та сама втеча від себе.

Я — монтер. Сірий — шахтар. Ми пішли вглиб Росії. Дорога вглиб Росії поросла мохом. Нутро Росії складається з переплутаних дротів. Ми звернули увагу, що немає витяжки. Опудало Росії натоптано мертвими птахами.

Християнство перетворюється на фольклорний ансамбль під керуванням Петра й Павла.

Глобальне село потребує метафізичної єдиноначальності. Але якщо я руйную старих богів, то чи не відкриваю шлях до тотального хаосу? Невідомий бог не забезпечує поліцейського порядку. Хто знає, наскільки затягнеться перехідний період.

Ентропія Європи пропорційна ентропії християнства. Європа відчутно вловила занепад християнства. Ніцше помилився в тому, що Бог помер. Померла його чергова маска. Більше, ніж на нову маску, ми не можемо розраховувати. Інакше — все інше. Інакше — уже не ми.

Навіть якщо я в корені помиляюся, нехай це буде пожвавленням старої полеміки. Це — не екуменізм. Мені набридли боги в театральному одязі. У сарафанах. Пора б усім нинішнім богам на пенсію. Для них, ветеранів неба, знайдеться необтяжлива робота. Разом із грецькими олімпійцями та Дідом Морозом вони стануть наставниками дітей, повчальними героями міфів, легенд, казок.

Можна, звичайно, скликати сесію ЮНЕСКО й замовити на ній нового Бога. Скласти меню. Змішати на комп’ютері фарби. Але, швидше за все, він з’явиться сам по собі, із чорного бруду Африки, з Інтернету, серед російських бомжів, калькуттських мух, наркоманів Нью-Йорка.

Сутність християнської оборудки була геніальною: заперечення смерті в обмін на виконання моральних норм.

Просто й зрозуміло.

Росіяни все стерплять, усякі приниження, вони треновані. І лайку начальства, і різні знущання, і волю, і сніданок без кави, і диктатуру. Але якщо китайці заживуть заможніше, вони не стерплять. Ні, теж стерплять. Згорбляться — і зап’ють окропчиком на станції, із грудочкою цукру в прикуску. Я не знаю нічого такого, чого б не стерпів росіянин. Недарма росіян зневажають на Кавказі.

Я от думав, без чого не може жити росіянин. Без Бога — може.

Чи не занадто все в Росії стомилося й перевтомилося? Чи не час цій випаленій землі відпочити? Росія тримається на інерції. Наслідувальна країна. Вона підхопить будь-який почин. Вона мавпує, це її сутність. Якщо сюди не впорснути нової самостійної енергії, Росія зійде зі сцени.

Чи потрібна Росія для нового одкровення? Чи потрібна вона взагалі? Якби вона пропала завтра, цілком, чи хто-небудь засумував би за кордоном?