Віктор Єрофеєв - Енциклопедія російської душі

Гроші валялися на бульварах і площах, залітали з вітром у під’їзди, кружляли на сходових клітках. їх можна було згрібати мітлою, — тільки двірників не було, були новачки-аматори, і гребли вони спершу невміло, по-старому — заняття настільки виснажливе, що вечорами бракувало часу перераховувати виторг, так хотілося спати. Гроші тримали у відрах, баняках, великих каструлях, їх були мільйони й мільйони, вони обмінювалися на зелені, й зелених можна було за тиждень накрутити на мільйон.

Обмінний пункт став сильнішим за «Фауста» Ґете. Він працював без вихідних.

Але для «майже всіх» гроші були невидимками, вони їх не гребли, а втрачали. «Майже всі» твердо знали, що раніше вони їли помідори, а одного разу навіть купили в покійному «Руслані» бельгійський, у клітинку, костюм; тепер не вистачало на картоплю. «Майже всі» терпляче ждали роз’яснень по телевізору. Вони не здогадувалися, що ніде у світі ніхто нікому нічого не пояснює, коли на бульварах і площах валяються купи грошей. Потім «майже всі» плювалися в телевізор і доплювалися до того, що декотрі з них стали бомжами. «Майже всі» тинялися в пошуках якоїсь правди. Раптом стало повно всього у крамницях. Це було особливо образливо. І захотілося «майже всім» побачити порожні, звичні прилавки, повернутися в добрий світ черг.

Сашко почав із шкарпеток у переході. Після шкарпеток і захисту вольностей у живому ланцюгу біля Білого дому він торгував цигарками, антикваріатом, іномарками, володів складами й крамницями, незаконно володів зброєю, засновував банки, хотів купити «Аерофлот», але натомість побудував цегельню і фабрику пухових хусток. Не раз прогоряв, поки не збанкрутував до нитки, стрілявся у ванній і пропив чимало власної крові. Вижив, повернувся до «наперстка», увійшов в ігорний бізнес, надягнув червоний піджак, відкрив чоловічий журнал, розорився, заборгував усім. Чеченці його закопували в підмосковному лісі. Точніше, йому запропонували самому закопатися лопаткою.

Філософією 90-х стала комп’ютерна гра. Віртуальність клубочилася в повітрі весняним туманом. Кожному належало кілька життів, гардероб мінявся не за сезоном, а волею примхи, зліталися птахи, дзенькали мечі, із грудей виривався звук бойового спазму. У Сашка стріляли, він одстрілювався, працювали свердловини, він кинув гроші на Захід. Обзавівся нерухомістю в Лондоні. Завелися в голові таргани. Зайнявся російською філософією, плюнув на православ’я, прихилився до Алтаю, став пустельником, пірнув у буддизм, потім змінив його на індуїзм, танцював, занурився в астрал. З індуїзму перекинувся в іудейство (не будучи євреєм), певний час кочував атеїстом, припух, став вегетаріанцем. За велінням серця прийняв єпитимію, поміняв джипа на драні жигулі, став жорстокішим у бандитських дебатах, зарікся не торкатися жінки три роки.

Це було десятиліття російського тіла. Втрата матеріалізму привела до виявлення матеріальності. Дівчатка стали хлопчиками і — навпаки. Бажання змастилися маззю унісексуальності. Сашко випадково виявив у собі мусульманство, завів п’ять саун і гарем, увійшов у вуду, рвонув на Кариби, звідти — в Нігерію, дивом залишився живий у Лагосі, повернувся, покаявся у Данилівському монастирі, став референтом. Він працював в органах безпеки і навіть насмілювався переді мною захоплюватися подвигами радянських гебістів, любив Америку, ненавидів Америку, сумував за минулим, у минуле не хотів. Сашкові недавно виповнилося тридцять. Він продовжував експерименти зі здоровим способом життя, сексом, кіном, комп’ютерами, рекламою. Сашко визнав, що ситуація — хрінова.

— Сука буду, якщо ми його не знайдемо, — додав він.

Я — мішень. Живий теплий клубок, пригнувшись, біжить полем. У мене стріляють кому не ліньки. У мене брудне, спітніле обличчя, брудний одяг, дране взуття, кров під нігтями. Напевно, божевільний вигляд. Немає ні часу, ні сил думати про себе. Я біжу. Без будь-якої надії на успіх.

Розглядаючи якось дореволюційні фотографії в гарному англійському альбомі, я зловив себе на нехитрій думці, що кожний зображений на них ось-ось стане мішенню нещастя, яке кожного розтопче.

Волзькі бородані з виряченими очима, пишно виряджені купчихи із чорнявим блюдолизом-прикажчиком під пеленою, імператор на пеньку, батько Набокова зі сторопілим, як у всіх лібералів, чолом, чотири тенісистки з яйцеподібними ракетками у своєму харківському маєтку, офіцери, які обговорюють на дозвіллі «Російське слово», сільські відморозки, що косують в об’єктив, — усі вчасно зібрані для страждання, і, незважаючи на їхню безтурботність, страждання вже прочитується на обличчях. Більше того, готовність до страждання. Не відсіч, а піонерський салют. Готовність до принижень. До мученицької смерті.