Юрко Сангал - Львівська пані

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрко Сангал - Львівська пані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Апріорі, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Львівська пані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Львівська пані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Твори монологічні, ще й, так би мовити, із народних вуст, з’являються в художній прозі нечасто, адже вимагають від автора граничного наближення до свого героя, перейнятості світом його переживань, думок, слів, учинків. І пропонований тут роман письменника й видавця зі Львова значною мірою відповідає цим критеріям. Але насамперед маємо вельми позитивне, енергонаснажливе чтиво, в якому життя галичанки-львівянки — від передвоєнного до нашого часу — постає у всякій можливій правдивості й химерності, трагічності й комічності.
Для широкого кола читачів.

Львівська пані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Львівська пані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

І я, немов на крилах, рухаюся далі, проминаючи Преображенську, Драматичний театр, аби, як ця богиня, вмоститися над Оперним театром і світитися променистим сяйвом сонця. Хотіла б і я тут стояти пам’ятником, спостерігати, як вічно змінюється світ. Ось тече нескінченний людський потік, схожий на той, що колись котив тут справжні води. Люди йдуть собі та йдуть, і саме біля Оперного вже не задумуються, власне куди вони йдуть, а лише переживають внутрішню насиченість і задоволення. День їм видався змістовним, бо вони мали змогу пройтися цим краєм! А коли заглянеш усередину будівлі Оперного театру, то зразу забудеш зовнішній світ. Тут танцювати хочеться не тільки на сцені, а й у фойє, на сходах, у проходах, уже не кажучи про Дзеркальну залу, в якій перетворитися б на сонячного зайчика і стрибати по всіх стінах та стелях, торкаючись цієї краси, і веселим блиманням віддзеркалюватися навсібіч. А потім пірнути в саму залу і перетворитися на Аїду, яка із силою нестримної бурі проноситься крізь життя під акомпанемент громового гуркоту голосів чоловічого хору, котрий то підносить її до висот земного щастя, то розбиває об хвилі моря людських незгод, то опускає у безодню любовного виру, але завжди прославляє як героїню. Після солодкої знемоги від небуденного світу Оперного я повертаю праворуч до заспокійливих стін монастиря Кларисок, де забуваю геть усе, навіть себе, і розчиняюся в подиху чогось неземного. Коли приходжу до тями, то злітаю до руїн Високого Замку, аби побачити Львів на повен зріст і перейнятися його огромом. Далі, як дурна, скачу по горбах Кайзервальду і дико верещу всіма звуками лісу — по-весняному пробуджую природу. Вдихнувши на повні груди запах сосни і квітів, я, непритомна від блаженства, падаю горілиць на траву, якийсь час спостерігаю за плином хмаринок у синьому небі, а далі у мріях вибудовую з них замки й цілі міста — такі, як і наш Львів.

Прокинувшись від дивного внутрішнього поштовху, я схоплююся на ноги, і, підстрибуючи від радості, ніби відриваючись від земної поверхні, біжу вниз, де натрапляю на костел Святого Антонія, того самого святого, в якого дівчата випрошували собі нареченого, а бідні — багатства. Я ж попросила у святого Антонія вічного життя у Львові.

Відтак я пустилася в напрямку Личаківського кладовища. Моя радість щезла, мій біг-лет стишився до спокійної ходи, і я задумалася… Саме тут — уся загадка життя, яку ніколи не розгадаєш, розриваючи могилу, а дещо можеш знайти, розкопуючи власну душу… Поки ще живеш. Навколо — всіяна трупами земля, що зрослася з пам’ятниками, в основі довершеної краси яких — бажання перемогти смерть. Та хіба здатна краса, хоч вона й рятує світ, перемогти смерть?! А може, й недарма люди нестримно прагнуть до краси, вбачаючи в ній ознаки вічного. Можливо, саме тут, на Личаківському цвинтарі, смерть поєдналася з вічним у красі. І найбільше її, краси, у скульптурах, які немилосердно вказують, нагадують, застерігають… Тож ти жертвуєш життям квітів, кладучи їх на могилу близької людини, аби їхньою красою вгамувати смерть… Покидаючи це місце, ніколи не треба забувати, що колись повернешся сюди назавше.

Але потрапивши знову в галасливий, повний життя потік вулиці, не те що забуваєш — навіть не віриш, що десь може бути смерть. І яка ж я рада, що ще живу, що можу вдихати повітря на повні груди, торкатися розмаїтих речей, через дотик до яких відчувати й себе, говорити до когось, аби тим пізнавати й себе, радіти, аби раділи й мені, а головне — дивитися й насолоджуватися цією чудовою казкою! І я знову й знову розгулюю по Львову, як по світу чиєїсь фантазії, фантазії тих, хто його створив.

Уже вкотре входжу у браму старовинного муру, і вкотре мене проймає бентежне передчуття непізнаної таємниці, яку й підсвідомо намагаюся віднайти чи то в тих прадавніх стінах, чи то, може, в самому костелі Бернардинів, який зупиняє перехожого своєю величністю й магічністю, чи то у глибинах колодязя ротонди… Так і залишається це нерозгаданим секретом, за допомогою якого можна відкрити браму в інший, загадковий світ, що до нього прилип губкою наш світок…

Але нічого не вдієш — проходиш далі, до Галицького ринку, саме до тієї губки, яка поїдає в людях найсвятіше, вдаючи, ніби сама дає їм поживу. Але ніколи не пізно відірватися від неї — і злетіти, злетіти, аби не опуститися, не… Ніколи не пізно! І я лечу вгору, до костелу Святої Марії Магдалини, аби піднятися над людським світом і над собою, як це зробила вона, і віддатися Тому, кому віддалася вона. І я лечу, і знову піддаюся нескінченній мелодії, вічній грі труби й органа, жінки й чоловіка, нестримних поривань у повітря і владних порухів до життя. Це не просто концерт, дуетна гра труби й органа — це мелодійна святодія зачаття, те, що ми не можемо побачити, а лише чуємо, чуємо у стінах цього вабливого костелу, який зберіг свою сакральну функцію, хоч і втратив своїх священнослужителів. Тут душа завжди наповниться чимось гарним, що пізніше перейде в добру справу. І тут вона ніколи не є самотньою, як і в колі дванадцяти дерев, у тому скверику, що неподалік Святої Марії Магдалини, вже майже біля Святого Юра. У цьому магічному колі дванадцяти дерев душа піднесена, як у храмі. Присядеш собі на лавку, і здається, що ти перебуваєш тут цілу вічність — не переймають тебе жодні турботи, а лише віддаєшся дивовижному почуттю свого існування й існування світу, і не знаєш між ними межі. У цьому смертельно обізнаний наш розум поза цим колом…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Львівська пані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Львівська пані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Львівська пані»

Обсуждение, отзывы о книге «Львівська пані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x