Юрко Сангал - Львівська пані

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрко Сангал - Львівська пані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Апріорі, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Львівська пані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Львівська пані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Твори монологічні, ще й, так би мовити, із народних вуст, з’являються в художній прозі нечасто, адже вимагають від автора граничного наближення до свого героя, перейнятості світом його переживань, думок, слів, учинків. І пропонований тут роман письменника й видавця зі Львова значною мірою відповідає цим критеріям. Але насамперед маємо вельми позитивне, енергонаснажливе чтиво, в якому життя галичанки-львівянки — від передвоєнного до нашого часу — постає у всякій можливій правдивості й химерності, трагічності й комічності.
Для широкого кола читачів.

Львівська пані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Львівська пані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Святий Юр, по-королівському золотокоронний, розсівся на пагорбі, як на троні, і воліє аудієнції, в якій годі й відмовити, бо, здається, саме він і править Львовом. Але неможливо піднятися до нього лише зусиллями ніг, бо це треба робити ще й зусиллями духу. А якщо нема духу, то він проткне твою душу списом, як цього змія, чи так, як це лікарі проколюють голкою пухлину. Заодно загоїть ладаном рани душі й наверне на той єдиний істинний шлях, якому немає кінця… Але король Святий Юр має й свою королеву — Святу Ельжбету, цю польську красуню, яка, проте, вибралася на англійську манеру і на перший погляд здається непідступно-холодною, а іноді навіть сердито-похмурою. Але той, хто її пізнає, проникне в неї, побачить багатство і шляхетність її душі, відчує її внутрішню силу, той полюбить її такою неземною любов’ю, яка ніколи не помирає.

І далі біжу я за Львовом, як за мрією, намагаючись упіймати в нестерпному бажанні останній подих любовної жаги, останній момент найсильніших емоцій, коли у глибині твоєї душі стається яскравий спалах і починаєш горіти, як небесне світило. І тут Святий Лазар затягує мене на Цитадель, аби у цьому осередді споконвічного чоловічого жадання насититися мною зі всією ярістю воїна, який не обмежує свою хтивість, здіймаючи на Покутній горі веремію найбільших сил природи, прооравши і зросивши мене, як хлібороб землю…

Не знаю, що зі мною трапилося, але чую таку ваготу на душі, що вже кочуся додолу, де перестріває мене Святий Михайло, й озивається він до мене громом своїх дзвонів, і схиляє до покаяння, від чого стає мені чисто й свіжо — моє серце відчуває дотик теплого світла, якого ніколи не побачити очима.

ПОВЕРНЕННЯ ДО СЕБЕ

Ґе, ґе! Де я? Що то було? Що це зі мною діялося. Хіба це міг бути сон?! Тільки-но очі стулила, як все кудись поплило і стало таке кольорове-кольорове, і таке правдиве, що аж потепліло мені на душі. І чого я розплющила очі?! Відразу ніби впала каменем із неба — обличчям об землю. Здається, навіть кров носом хоче йти — так мені недобре. І чого я розплющила очі?! Було так легко-легко, що й літати могла, а тепер навіть встати з ліжка не годна. А може, не на добро мені так було добре… Може, це справді був сон? Ой, скоро буду вмирати! Чую біду! Я знаю, знаю: коли людина має помирати, їй такі вже солодкі сни сняться… Ще дівчиною про це чула. Треба мені якось ці сни відганяти. А то затуманять голову, і незчуюся, як скінчуся. Бачите, яка хитра ця смерть — такою рожевою малюється, байки мені тут наспівує, хоче мене приспати. Знаю я її. Як щось має статися, обов’язково якийсь сон присниться. І чого б це? Коли Ромчик мав помирати, то наснилося мені таке, ну вже таке… Я танцюю з ним у весільній сукні, і так витанцьовую, так витанцьовую, що світ обертом іде, хоч за життя не мала з ним жодного танцю. Потім ложу йому вельон на голову і так цілую, ніби свого коханого, а не рідного сина. А він зі мною прощається. І такий щасливий — усміхається й махає рукою. А дорога перед ним устелена квітами, і навіть сяє якимсь незвичним світлом. Я тоді подумала, що то смерть мене забирає, і так спереживалася, що цілий день проплакала, аж він став страшно схвильованим — боявся, аби я його не покинула… А другого дня помер, і останні слова його були: «Моя мама така хора! І як то буде?! Така хора!» — так переказувала лікарка. От тобі й сни! Вже як щось присниться бузкове, чого і в житті не буває, то жди смерті.

ЩО ЗЛІПИШ, ТЕ Й МАЄШ

Сніжинки! Яке чудо! Вже гадала: ніщо не може втішити мого згорьованого серця. Мої сніжинки. Покривають усе білим, як білою ватою, загоюючи навіть рани душі. Падають й усміхаються блиском сонця, і навіть щось тобі промовляють — якісь звістки з неба.

Якби я розумілася на вашій мові, то, напевно, ніколи не була б такою нещасною. Варто було ще за молодості до вас прислухатися, коли ліпила з вас бабу-ягу. Так-так, що собі виліпила, те й маю. Та я тоді гадала, що це лише дитячі пустощі. А виходить, що даремно нічого не минає. Треба було тоді ліпити снігуроньку…

Чи я нині мала щось у роті? Хто би це міг знати? Так апетиту нагнало, що готова цілу свиню зжерти. Ніби на плиті залишився ще ясьок із шинкою й грибами… Є! Зараз я буду краща. Хоч яка б ця страва не була ситна, але чим більше їси, тим більше хочеться — так, до дідька, смакує. Га…ап…па…и…и…ооо…мм…ап…ап…иии! Коли одна приймаю обід, то аж страшно за себе. Так захланно ковтаю, мало не вдавлюся. Якийсь дідько чіпляється! Ніби на мить стаю тварюкою — сама себе не пам’ятаю.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Львівська пані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Львівська пані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Львівська пані»

Обсуждение, отзывы о книге «Львівська пані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x