Міла Іванцова - Ключі від ліфта

Коли дівчина зі своїм кавалером підійшла до бару, Ліза, посміхаючись, сказала йому англійською, що в містечко приїхав бродячий цирк і що завтра ввечері неподалік від клубу буде вистава. Оля, начебто вередуючи, смикнула його за рукав і промовила: «Донт андестенд!»

Ця дівчинка все зрозуміла. Їм не потрібні були зайві слова та домовленості. Ліза відчула якийсь невербальний телепатичний зв’язок двох істот, украй потрібних одна одній, бо інакше ніяк. Посміхнувшись гостю, вона почала перекладати Олі те, що говорила йому, але між іншим промовила одну фразу: «Орієнтуйся по ходу, кажи, що вчилася на медсестру й умієш із немовлятами». Це речення за інтонацією ніяк не вибилося з розповіді про цирк і виставу, Ліза посміхалась і вправно готувала коктейлі. Оля, заграючи зі своїм кавалером, почала канючити про цирк, із тим вони й відійшли, а за кілька хвилин з’явився господар.

Після вчорашніх розбірок Він був і сердитим, і при тому готовим залагодити свою провину – хоч і не збирався міняти своїх звичок, але й розлучатися наміру не мав. Він примирливо заговорив з Лізою і раптом запропонував їй покататися нічним містом, як колись, щоб вона трохи відпочила. І дружина погодилася. Вона вийшла у залу і рушила за чоловіком до дверей. При тому спиною відчувала, що Оля стежить за кожним її рухом.

Похитнувшись на ходу, Ліза вхопилася за голову, потім за живіт і почала осідати на підлогу, хапнувши рукою скатертину з найближчого столу. Дзвін розбитого посуду змусив Його озирнутися. Ліза лежала долі, бліда та нерухома, із заплющеними очима. Усі завмерли.

І тут першою кинулась до непритомної хазяйської дружини худенька, висока, прудка білявка із хлопчачою зачіскою:

– Води! Дайте води! – вона впала на коліна біля Лізи, бризкала їй в обличчя та ганяла долонею повітря. – Розійдіться! Я вчилася на медсестру! Ай ноу!

Оля підняла Лізину голову й змочила губи водою, а потім на диво професійно «взяла пульс» на зап’ястку.

Ліза розплющила очі. Біля неї присів стривожений чоловік, а Оля тримала її за руку.

– Are you okay? – спитав він.

– Який окей?! – гнівно, але неголосно спитала Оля, що також схилилася над жінкою. – Їй додому треба, у ліжко, ту сліп, ю андестенд? І супчику гарячого, супчику!

– What is «soupshik»? – не зрозумів Він.

І тут по Лізиних щоках покотилися сльози.

– Я хочу додому. Любий, відвези мене додому!

– Так-так, – відповів стривожений чоловік, озираючись на гостей клубу, що спостерігали за цією сценою. – Може, лікаря треба?

– Ні, мені вже краще… Але… А можна, хай вона теж зі мною поїде? – ледь чутно промовила Ліза, вказавши пальцем на Олю.

Він трохи здивовано втупився в це стрижене дівчисько, з яким колись мав чимало проблем, але раптом спитав:

– Умієш зробити «супчик»?

І Оля закивала:

– Ай ноу! Супчик, бейбі, медицина!..

Ліза виходила з клубу, підтримувана з одного боку Олею, з другого чоловіком. Знову заграла музика, танцюристка біля жердини перебрала на себе увагу гостей, на столі з’явилася свіжа скатертина, келихи, фрукти, а з підлоги зникло бите скло. Усе знову заворушилося. І лишень Олин приятель стояв нерухомо, так і не зрозумівши, зовсім вона пішла чи ще повернеться.

Хоч важкувата голова трохи нагадувала про вчорашні посиденьки з другом, Ігор поринув у буденний вівторок із задоволенням, з яким нормальні люди смакують перші дні відпустки. Звичайний ритм життя з його проблемами та дрібницями, які раніше дратували, тепер був для нього органічним, смачним, жаданим, як кухоль холодного пива в спеку.

Виправдавшись перед шефом за вчорашню відсутність якимось форс-мажором (знав би той правду!), Ігор поринув у робочі папери. А ввечері він нарешті забере з СТО свою машину і тоді вже точно заживе нормальним звичним життям. До речі, ось і е-мейл від Христини – хвилюється, дорікає за неуважність, що десь сховався на вихідних, натякає на каву… Власне, Ігор не вважав глибину цих стосунків такими, щоб дівчина вже мала право йому вичитувати за два дні мовчання «в ефірі», але пірнувши в своє звичне життя, подумав: «От і заїду до неї, лишень заберу тачку!»

Але ледве почав відписувати, як його прострелила думка, що визволення з міліції було не просто дивом чи Божою волею, а хтось конкретно подбав про це, і вчора від ранку до вечора відбулися якісь події, і лише потім господар квартири без зайвого ґвалту зам’яв справу, написав заяву, що не має претензій, забрав валізу з тим бухлом і акварелькою та й ушився додому без будь-яких наслідків для Ігоря.