Міла Іванцова - Ключі від ліфта

Кількість брендів, виставлених на торги віскі, вражає. Серед них найбільш гучні та шановані імена: Ardbeg, Bowmore, Dalmore, Glenfiddich, Laphroaig, Springbank, Kinclaith, Killyloch, Ben Wyvis, Glen Grant, Glenmorangie, The Glenlivet, Strathmill, Mortlach і The Macallan.

«Це найдивовижніша колекція, з якою мені коли-небудь пощастило мати справу, – говорить Мартін Грін, фахівець Bonhams із продажу віскі. – Багато з представлених у колекції пляшок більше ніколи не будуть випускатись або повторюватися в індустрії віскі, тому розпродаж колекції являє собою можливість придбати багато перспективних предметів колекціонування».

– То ти вирішив одружитися зі мною, щоб із часом було кому носити за тобою валізи з віскі?! – розсміялася Ліза.

– У тебе надто гострий розум, як для жінки, – удавано суворо глянув на наречену Він, але потім посміхнувся. – Може, колись і про мене так напишуть. Тобто про мою колекцію.

– Якщо таке пишуть слідом за некрологом, то краще не треба! – махнула рукою Ліза.

Після збирання необхідних довідок та підготовки відгуляли весілля. Усе відбулося наприкінці літа в ресторані, солідно, пристойно, недешево.

«Не в нічному ж клубі відзначати створення моєї родини?!» – виголосив на старті Він, і далі сам опікувався підготовчим процесом, щоб було якнайкраще.

Гостей було не більше як тридцять осіб, з боку нареченої лише двоє – колишні колежанки Кіра й Ірина. Мати відмовилася прилетіти на весілля, хоч Він і готовий був оплатити переліт майбутній тещі. І хоч її побоювання щодо аморальних перспектив закордонних заробітків не виправдалися, стосунки після Лізиного від’їзду з батьківщини зіпсувались остаточно, і навіть законний шлюб нічого не змінював.

– Жадібність – гріх! Заради грошей ти зреклася родини! Могла б і тут жити, як усі! – вичитувала Лізу матір, уже не згадуючи, яку саме родину й за яких обставин дівчина залишила, як і те, що у батьковому домі живе тепер чужий Лізі за кров’ю та духом чоловік і що місця для доньки там більше немає.

– На все воля Божа, – відповіла Ліза материними ж словами, нарешті дочекавшись паузи в потоці докорів, і повісила слухавку.

На весіллі дівчата і вітали подругу, і сміялися, і плакали. Безпосередня Кіра витанцьовувала з гостями та підморгувала Лізі: «Непоганий жених би для мене був?!» Вона цілком серйозно просила подругу надалі приглядатися – хто знає, може, і їй трапиться якийсь нормальний чоловік, нехай і не такий красень та багатій, як Лізин. Ірина на те посміхалася, не заважаючи Кірі мріяти й подумки примірятися до різних варіантів можливого влаштування життя. На прощання вона сказала Лізі:

– Ти, подруго, зірвала джекпот. Багато з наших тобі відверто заздрять, хоч і передавали вітання. Але тепер тобі доведеться навчитися з цим жити. Бо, кажуть, їхні солодкі тенета, сплетені для нареченої, нерідко стають колючим дротом для дружини. Я тобі не казала, але моя донька – то плід майже такої самої казки. Але з сумним фіналом. – Ірина затягнулася димом, гукнула Кіру й озирнулася, шукаючи очима Браса – він привіз дівчат з їхнього містечка на весілля і мав тепер доправити назад.

– Іро… Дякую тобі за все! І тобі, Кірюхо! Я вас люблю! Раптом щось буде треба…

– Добре, сестричко. Ти сама дивись, коли що – звертайся.

Дівчата шморгнули у напівтемряві носами, обійнялися, і Його машина помчала бувалих хостес у клуб (бо ще мали там працювати до ранку), а Ліза повернулася до гостей.

За кілька місяців і направду цукор із «солодких тенет» осипався. Щасливий красень-наречений, вдовольнившись своєю перемогою, звик до молодої дружини і повернувся до старих звичок розгульного холостяцького життя. Він пропадав ночами в клубах, то в своїх, то наїжджаючи гостем у інші, повертався під ранок напідпитку, то машиною, то на мотоциклі, лякаючи сонну Лізу його ревом у дворі й доводячи до відчаю хмільними ароматами та хропінням на подружньому ліжку. До того ж невдовзі після весілля Ліза завагітніла, не дуже добре почувалася, частіше прагнула побути вдома і припускала, що майбутній таточко шаленів від незвичного розкладу життя та від дефіциту адреналіну.

Ще одне неприємне відкриття вразило Лізу. Одного разу вона побачила з вікна, як чоловік розмовляв у дворі з тим самим товстуном із пальчиками-сосисками й масними щоками, який у тому, першому її клубі, з’являвся щовечора та виливав їй душу, пив, тулився до неї, не торкаючись руками, але всіляко показуючи свою стримувану пристрасть і хіть. Це було саме в той час, коли ще майбутній чоловік після перших активних дій у завоюванні Лізиної прихильності зник на тривалий час без пояснень. Не виключено, що знервована і змучена «увагою» того підтоптаного товстуна, невдоволеного дружиною, Ліза відчула різницю, коли її герой несподівано з’явився з букетом, дорогим подарунком, привітаннями та пропозицією руки й серця.