Міла Іванцова - Ключі від ліфта

Дорогою додому Ігор намагався якось «матеріалістично» пояснити собі цей дивний випадок біля метро, все ще списуючи його на дивацтва підлітків та збіг обставин. Але щось підштовхнуло його вийти з маршрутки, не доїхавши до оселі два квартали. Саме там у напівпідвальному приміщенні була студія Льовушки. Побачивши здалеку світло в заглиблених у приямки вікнах, Ігор гукнув водієві, щоб той відкрив двері біля світлофора. Теплий травневий вечір знову повіяв бузком. Ігор помітив під ліхтарем старий високий заквітчаний кущ, який ріс тут ще за їхніх шкільних років. Скільки разів проходили з друзями цією вулицею до школи й назад! Ігор машинально потягнувся за цигарками, але раптом йому шкода стало перебивати такий природний аромат димом, і він рушив до Льовушчиної студії. Сподівався, що той, вислухавши розповідь про малолітню «віщунку», дасть історії якесь своє, творче пояснення. Бо, кажуть, митці керуються правою половиною мозку, де не панує логіка, у них більш розвинені підсвідомість та інтуїція.

Ігор зупинився біля кіоску, щоб купити пива – не йти ж із порожніми руками? – але в останню мить узяв пляшку коньяку – щоб вимкнути «вбудовану» логіку, доведеться трохи зросити її міцнішим алкоголем.

Зупинившись перед дверима під’їзду, Ігор хотів, як зазвичай, набрати код, але раптом завмер, потім запхав пляшку до кишені куртки, дістав свої ключі, вибрав із них менший і замислився. Як же він «відімкне будь-які двері»? Ось, наприклад, у цих дверях немає типового замка, є система блокування та розблокування дверей (чи то магнітом, чи з квартири), немає навіть дірочки, куди б той ключ вставити. Ігор знову посміявся сам із себе – здоровий дядько, а потрапив на гачок малолітки зі збоченою фантазією! Але, наче попри свою волю, він підніс ключ до круглого заглиблення на залізній панелі, куди зазвичай притискають магнітний ключик, і торкнувся його металевого денця гострим кінцем. Усередині щось тенькнуло, а за мить клацнуло. Ігор потягнув важкі металеві двері на себе – вони відчинилися.

Так само він відімкнув двері до приміщення студії, хоча ключ до її замка був не пласким «англійським», а старого зразка, довгий, трубчастий з «борідкою». Вставивши свій ключик до отвору, Ігор поворушив ним, як виходило, ліворуч-праворуч, і з подивом почув, як повертається щось у механізмі. Двері відчинилися. Зробивши кілька кроків усередину, він спочатку почув музику з приймача, а потім побачив Льовушку, який, нанісши новий мазок фарби на полотно, відхилився і розглядав результат у одвічній позі художника.

– Привіт.

– Ой, налякав! Я знову не замкнув двері? От розтелепа! Та тут, окрім моїх шедеврів, узяти нічого, а на них, на жаль, небагато поціновувачів, – Льовушка розвів брудні руки з палітрою та пензлем.

Ігор не став нічого пояснювати. Вирішив, що під коньяк воно вийде якось зрозуміліше. Хоч не так соромно, якщо Льовушка візьме його на кпини. Правда друг, вихований мамою, був доволі делікатним та навряд би став знущатися з його віри у такий нонсенс. «І до того ж – можна разом перевірити магічний ключ на дверях студії. Та на будь-яких дверях можна перевірити!» – подумав Ігор.

Рівно о десятій ранку наступного дня, в суботу, двоє друзів стояли за десять метрів від тролейбусної зупинки біля ще зачиненого кіоску з написом «Термінове виготовлення ключів». Вони нетерпляче дивились, як майстер порпається в сумці, шукаючи ключ, щоб відімкнути двері свого «офісу». На якусь мить Ігореві майнула думка простягнути йому свій, але він стримався і лише гмикнув. Гмикнув і Льовушка, без слів зрозумівши його порив.

Коли віконце відчинилося, Ігор простягнув майстру «тимчасово чарівний об’єкт».

– Плюс два, – промовив він.

Льовушка здивовано подивився на нього.

– Два таких самих, будь ласка, – упевнено повторив Ігор.

Провидиця не обдурила. Дійсно, з трьох ключів (старого та двох нових) лише два могли впоратися з будь-яким замком, як наслідок – відмикалися будь-які двері.

Перевірено було під’їзд та обидва замки Ігоревої квартири, куди вони зайшли спочатку, бо то було найближче. Також відкрилися двері квартири Льовушки, де він жив із мамою. Згадавши, що родина сестри, яка мешкала на сусідній вулиці, вирушила до Львова, Льовушка запропонував піти перевірити й у них, до того ж Аліса просила хоч раз зайти підкинути харчів ховрашку та полити квіти. Двоє її дверей, нові броньовані та старі, у потрісканому дерматині, відчинилися так само легко, як і всі попередні.