Наталка Сняданко - Амаркорд (Збірка)

— Шість то шість.

— Скоро буде сьоме, одна з них вагітна, — сказала я і сама здивувалася, що встигла сказати аж так багато.

— Усе це дурниці. Слідству важливо знати, що підозрілого кожен із наших співробітників сказав або зробив протягом останнього тижня. Наприклад, те, як тебе викликали в лікарню під час забави перед тим, як викрали Арнольда, — дуже підозріло. Про це треба розповісти детальніше. Подзвонили на мобільний і сказали, що в результаті автокатастрофи до них привезли жінку без документів. Перед тим, як втратити свідомість, вона сказала твій телефон, правильно? — Сніжана готувала мене до чергового допиту в міліції, нервуючись через мою повільність та зосередженість на другорядних деталях.

— Угу, — пробубнила я, а Сніжана тим часом продовжувала: — Але звідки вони знали номер твого мобільного? Подумай про тих, хто може потрапити у список підозрюваних. Викрадачеві було потрібно, щоб ти поїхала з «Інтерекстріму». Навіщо? Бо крім тебе Гомосапієнс ні з ким не може порозумітися? Хіба з Маргаритком, але той не прийшов. До речі, чому? Можливо, в цьому йому теж допомогли.

— Пр-р-р-ек-р-р-асно. Пр-р-р-ек-р-р-асно. Не свар-р-р-іться. Не свар-р-р-іться, — кричали папуги.

Пан Маргаритко — заступник головного редактора і заступника головного редактора, а також виконувач обов’язків редакторів усіх відділів, у приватному спілкуванні Ґеньо, — хворобливий 30-річний чоловік, який знає кілька іноземних мов і не дуже цікавиться спортом. Він прийшов до нашої газети з проектом створення поетичної рубрики, ведучим якої збирався стати, але оскільки вакансії на таку посаду не знайшлося, йому запропонували завідувати відділом спорту.

Пан Маргаритко швидко освоївся з новим колом обов’язків і вже через півроку вважався одним із найкращих спортивних журналістів міста. Легкий і дотепний стиль його статей подобався читачам, за що йому радо пробачали деякі фактичні неточності. Наприклад, пан Маргаритко ніколи не міг правильно запам’ятати результати футбольних матчів, і якщо він писав, що «Карпати» виграли у «Шахтаря» з рахунком 3:1, це майже завжди означало, що все було зовсім навпаки. Не тому, що у пана Маргаритка погана пам’ять, просто, як людина творча, він вважає цифри дрібницею, що її не варто тримати в голові й завжди можна перевірити, а оскільки має багато роботи, перевіряти не встигає, і з часом усі просто звикли, що читати результат потрібно навпаки. Це не зменшує популярності спортивної сторінки, адже решта спортивних коментаторів міста пишуть дуже нудно і нецікаво, обмежуючись сухим репортажним стилем.

Знання іноземних мов допомагає панові Маргаритку у висвітленні міжнародних спортивних подій, він часто робить екскурси в історію того чи іншого виду спорту, навіть зібрав спеціальну бібліотечку на цю тему, хоча вболівальником так і не став. Серед усіх видів спорту йому імпонує тільки бокс, і статті на цю тему у нього найкращі. Він захоплено розповідає про красу і лаконічність боксерського удару, порівнює боксерів-важковаговиків із велетнями героїчних епосів, а боксерів легкої категорії — із трубадурами, що співають серенади під балконом своєї дами серця, називає удар лівою «влучною гіперболою», нокаут — «стильним оксюмороном», першу кров супротивника — «прикрою літотою», а перемогу в першому раунді — «домінантою пейоративного світогляду». Щоправда, я не знаю, чи подобається все це шанувальникам боксу, бо не знаю жодного такого шанувальника, та й сама боксом не цікавлюся.

Після того, як панові Маргаритку довелося взяти на себе більшість обов’язків колишніх редакційних працівників, а також штатних та позаштатних дописувачів, писати він став гірше, що й не дивно при середній нормі 15 статей на день. Але матеріали його все одно вигідно відрізняються від спортивних сторінок «Подробиць», «Документів і аргументів», «Аргументів і подробиць», разом узятих.

Пан Маргаритко захоплюється австро-угорським періодом історії Галичини і є автором «Словника галицької говірки», складеного ним кілька років тому і нещодавно виданого. Разом із панами Незабудком і Фіалком вони ще у перші роки незалежності заснували Партію тигиринських анархістів, зразком для якої стала Партія повільного прогресу в рамках закону, створена свого часу Ярославом Гашеком. До партії входять актори, письменники, художники, спільною метою яких є пародіювання всіх решта партій і політичної боротьби загалом. Статут та девіз Партії тигиринських анархістів: «Обирайте нас!» Це основна відмінність тигиринської партії від чеської, девіз якої: «Не обирайте нас!» Але в усьому решта обидві партії дуже подібні, й останнім часом ведуться переговори про приєднання Партії тигиринських анархістів до Партії повільного прогресу в рамках закону на правах автономного регіонального осередку. Після цього члени партії, можливо, навіть братимуть участь у виборчих кампаніях. До основних засад Партії тигиринських анархістів належить обов’язок кожного члена взяти собі партійне ім’я, яке повинно бути типовим для міжвоєнної Галичини (такими для панів Незабудка, Фіалка та Маргаритка є Дуньо, Франьо і Ґеньо), яке залишається таємним, і знають його лише члени партії та люди наближені. Члени партії також зобов’язані вступати до інших партій, щоб підривати їх ізсередини, найбільш поширеними засобами такої діяльності є намагання розігнати партійні збори, що неодноразово вдавалося Франьові, тобто панові Фіалкові (усі троє є також членами ТРУБЗ(є), що старанно приховують від Інвестора).