— Що є причиною такого росту захворювання?
— Причин дуже багато. Але найважливішим, як на мене, є те, що сучасна людина має надто мало шансів вирізнитися серед інших, заявити про себе світові, зробити щось незвичайне. Ми щодня дивимося новини й дізнаємося, що в кількох країнах одночасно трапилася повінь, посуха чи землетрус, що розбилося кілька літаків, ще кілька поїздів зійшло з рейок і трапилися сотні автокатастроф. Перед таким масивом екстраординарних явищ наше приватне життя виглядає блідим і нецікавим, у ньому не трапляється нічого визначного. Якщо колись достатньо було знати грамоту, вміти трохи лікувати чи здійснити хоча б одну подорож, щоб стати найповажнішою людиною для мешканців кількох довколишніх сіл, то здивувати своє оточення сьогодні надзвичайно важко. А потреба людської психіки відчувати власну неординарність не змінилася з давніх часів. Кожна людина прагне вирізнятись у натовпі, відчувати себе несхожою на інших, мати певність власної неповторності. До цього додається шкідливий вплив масової культури на людську психіку. Стандарти поведінки, які нав’язує нам телебачення й кінематограф, створили в суспільстві, точніше у його підсвідомості, культ супергероя. Кожен чоловік прагне стати схожим на Джеймса Бонда, а кожна жінка — на ляльку Барбі. Поп-культура входить у моду навіть серед інтелектуалів, стає модно жити за принципом: «Насолоджуйся комфортом і ні про що не думай». Людина, яка так живе, ні до чого не прагне, а відповідно, не має визнання від оточення, і це ще одна причина постійного відчуття незадоволення собою, нереалізованості, яке шукає виходу в екстравагантній поведінці. Нереалізованість призводить до конфлікту, який може перерости у захворювання.
У пострадянських країнах цей процес трохи сповільнений, адже сірість і монотонність совєцького життя зберегла вразливість вашої психіки. Я страшенно люблю спостерігати за українцями, які вперше потрапляють на Захід і пізнають радощі комфорту. Я заздрю їм, бо вони отримують від цього масу задоволення, а я сам, як і кожна людина, яка виросла серед усього цього, не помічаю речей, що мене оточують.
— Якщо проблема така загальна, то чому не всі захворюють на синдром стерильності?
— Грипом хворіють теж не всі, хоча в період епідемії контакту із вірусом уникнути практично неможливо. У когось психіка стабільніша, в інших слабша. Деяким людям вдається самореалізуватися, досягнути успіху в чомусь, задовольнити потреби своєї психіки. Хоча стовідсотково здорових і вільних від синдрому стерильності людей практично не існує. Ця хвороба тією чи іншою мірою зачіпає практично кожного мешканця сучасної Європи, просто не в усіх вона розвивається до небезпечних для психіки масштабів. Декому допомагає, хоч як парадоксально це звучить, існування у важких побутових умовах. Коли людина змушена багато працювати, практично позбавлена вільного часу й можливості замислюватися над своїм життям, притуплюються й потреби її психіки. Саме тому сьогодні хвороба менш поширена у країнах із нижчим рівнем життя, а в давнину хворіли лише багаті.
— У чому полягає вироблений вами метод терапії хворих на синдром стерильності?
— Метод терапії складається з кількох етапів. Насамперед хворий мусить кардинально змінити побутові умови існування й різко знизити рівень комфорту. Це входить у так званий фізичний курс і добре тонізує психіку. Для легких форм захворювання цього буває достатньо. Клініка має спеціальні території з поселеннями, де хворі ведуть натуральне господарство. Це трохи схоже на трудову терапію, яку застосовують у традиційних методах лікування психічних захворювань. Але наш фізичний курс трохи відрізняється від звичайної трудової терапії. Однією з таких відмінностей є український колорит, який зробив нашу клініку такою популярною, а терапію такою дієвою. Наприклад, одним із найефективніших засобів нашої терапії є ритуал різання свині, цілком запозичений нашими фахівцями з українського села. При цьому хворий мусить виконати роль різника й поцілити тварині просто в серце, потім зібрати кров до не дуже чистої, за його уявленнями, емальованої миски з дірочкою і при цьому постійно пильнувати, щоб кров не вилилася. Ми возимо з України всі необхідні для цього ритуалу знаряддя — від ножів, які тупляться відразу ж після того, як їх нагострили, а гострити їх треба самому на спеціальному, дуже небезпечному для використання пристрої, до емальованого посуду, який неможливо до кінця відмити навіть найкращими миючими засобами, а у клініці заборонені всілякі миючі засоби, якими не користуються автентичні українські селяни, тож мити доводиться холодною водою, відтирати жир сіллю або попелом. Це шокуюче для сучасної західної людини, але саме цей шок і є цілющим. Часто недорізана тварина виривається і з вереском гасає по подвір’ю, тоді хворий мусить самостійно наздогнати її і завершити справу, багато хто не здатен на це без належної дози самогону (всі напої, ясна річ, теж виготовлені за автентичною технологією), а в кінці потрібно за всіма правилами розділити м’ясо на частини. Це чоловіча частина терапії, жінкам доводиться готувати з м’яса ковбаси, шинки, топити смалець. І все це робиться на спеціальних печах, куди постійно треба підкидати дрова, а дрова перед тим рубати. Воду носять із криниці й підігрівають у відрах і так далі, думаю, українські читачі знайомі з технологією. На психіку людини, яка ніколи не бачила нічого подібного, це впливає дуже сильно.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу