Міла Іванцова: Живі книги

Вражена до глибини душі, Амалія раптом почула, що торги вже закінчилися й картину продано, але вона все одно стала пробиратися ближче до художниці. Віддалік помітила Віктора з фотоапаратом, але їй зараз було не до нього, жінка рухалася вперед. Там, поруч із картиною, вона побачила прозору коробку для пожертв, дістала із сумочки стодоларову купюру, яку збиралася сьогодні поміняти на гривні «на життя», згорнула й опустила в щілину. Зараз вона ладна була віддати все, що мала, на користь тих дітей і на підтримку справи цієї маленької сильної жінки. А ще… вона вважала будь-які гроші такою мізерною платнею за те, що сьогодні трапилося з нею самою…

Амалія зробила крок уперед.

Вони зустрілися очима з художницею.

Та всміхнулася й пішла назустріч.

Жінки обійнялися й завмерли.

«Ч-ч-ч!» – тендітна білявка погладила Амалію по спині.

Але сльози котилися і котилися з її очей.

«Я хочу допомагати… Разом із вами. Прошу! Please!»

«Добре, люба, добре! Дякую тобі!»

«Хочу, щоб вони жили!»

«Дякую тобі! Я теж…»

Женька завжди точно знала, де в місті розташовується Дніпро. Вона відчувала присутність невидимої за будівлями, але вічної ріки, як кішка відчуває наявність миші в темній коморі. І внутрішній компас жодного разу її не підвів. От і зараз, ще на підземній станції метро «Поштова площа», вона вже знала, у який бік ітиме, коли підніметься нагору. Там на неї чекав Ілля, а трохи далі, у приміщенні річкового вокзалу, Амалія з Віктором. Женьку переповнювали емоції. І мало було того, що Злата сьогодні запропонувала дівчині працювати в неї, так ще й Амалія зателефонувала й загадковим голосом повідомила, що вони запрошують її ввечері покататися на кораблику по Дніпру. Ніяких подробиць не повідомлялося. Вона погодилася, але миттю зателефонувала Віктору спитати, що і як. Кумедність ситуації полягала в тому, що він був на той момент поряд з Амалією, про що й повідомив.

– То ви ще сліпий чи як? – прошипіла в слухавку Женька, щоб хоч трохи зорієнтуватися в ситуації.

– Ні, сталося диво! – засміявся він.

Женька нічогісінько не зрозуміла, але, судячи з інтонацій обох, щось там у них закрутилося, і досить позитивно.

– Ну, слава Богу! – промовила дівчина, пхикнула, знизала плечима й почала видзвонювати Іллю, щоб запросити до компанії і його. Він же колись пропонував прогулянку Дніпром, тож нехай познайомиться з її друзями і не думає, що коло її спілкування – то лише їхні спільні дворові приятелі та її клієнтки.

«Ооо, а як дізнається про запрошення від Злати! І дівчатам нічого не розповіла, геть закрутилася! – промайнуло в її в голові. – Але ж хвилююся, хвилююся страшенно! Проте це такий шанс щось змінити в житті! Чого й хотілося. Стилістом зачісок для моделей перед показами, а між ними – допомога в організаційних питаннях. Це вам не за столиком сидіти в перукарні! Розберемося! Навчуся! Старатимуся! Рватиму кігті, але це таки ШАНС!»

Дівчина саме вийшла з метро на вулицю, підвела очі до неба й прошепотіла:

– Дякую-дякую!

Кораблик набрав необхідну кількість туристів, заворкотів двигуном, хитнувся й помалу відійшов від причалу. Сонце вже сховалося за київськими пагорбами, але ще було не темно. Дві пари, молода й старша, спостерігали, як пропливає повз них укритий буйною зеленню берег, являючи очам знайомі силуети верхнього міста.

– Дівчата! А в мене для вас передачка з кав’ярні! – сказав Віктор.

– Нічого собі! – здивувалася Женька. – Передачки, здається, досі діставалися тільки Амалії.

– Один раз була й мені! – зауважив чоловік.

– А тепер кому? – промовила Амалія.

– Уявіть собі, усім трьом!

– А приносити і розпивати на кораблику не можна! – пригрозила йому пальцем Женька.

– А це зовсім і не алкоголь!

Віктор дістав із внутрішньої кишені вітрівки довгий конверт.

– Ого! Конверт із хабарем?! – округлила очі Женька. – Нам заплатили за участь у рекламній кампанії кав’ярні?!

– Ех, мало в тобі романтики, доню! Гроші – то таке: ф’ють – і нема. А це – пам’ять!

Усі заінтриговано стежили за рухами Віктора, який відкрив конверт і дістав звідти три довгі шматочки тканини, вкриті орнаментом, вишитим дрібним хрестиком.

– Це закладки для книжок. Хендмейд!

– Нічого собі! – ахнула Женька.

– Яка краса, – обережно взяла на долоню вишиванку Амалія. – То від кого ж це?

– Від вашої шанувальниці. Але вже без вина! Вино обіцяли іншим разом! – Віктор досі тримав інтригу.