Олесь Ульяненко - Ангели помсти

Цікавість людині більше зашкодила, ніж допомогла. Принаймні у цьому переконався Боб, приєднавшись до гурту провінційних роззяв. Цигани під відкритим небом влаштували справжнісінький цирк. Предтечі наперсточників, картярських саморобних трюків катал, мара вельмишановних обивателів, цигани досить ловко витягували на прохання глядача відповідну карту. Ставилася відповідна сума. Спочатку роззява вигравав, а потім несподівано щастя успіху, разом з гаманцем, покидало прихильника легкого заробляння грошей. Майже як у житті, подумалося Бобу, який за півгодини перебування на київському залізничному вокзалі відчув себе повноправним столичним джиґою. Підкорюючись невідомому до цього часу поклику, він поставив гроші, тикнув пальцем у карту і виграв. Так кілька разів поспіль. Він бачив метким оком, як крізь віковічну засмагу на обличчях циган проступає білий, ну, трохи зеленавий колір. Ще після кількох виходів, як би факір не викручувався, виграш переходив до Боба. Циган хотів зібрати манаття, але публіка побачила у Бобі свого месника, загорлала, затупцювала. Нарешті циган сказав, що у нього більше немає грошей, і розкланявся. У супроводі гурту, думаючи про те, що у столиці життя зовсім просте, не таке, як йому колись розповідали, Боб посунув до першого-ліпшого супермаркету і згодом вивалив звідти з купою своїх новоявлених прихильників, завалений фруктами і шампанським. Вони влаштувалися відразу за залізничним мостом, неподалік оптового ринку, на траві, розклавши здобич. Саме здобич, так смачно відбивалося у голові Боба. Як годиться, вони пили і закусували, мінялися неіснуючими адресами і телефонами. У пік п’янства Боб став напружено чекати, коли до нього підійдуть і запросять до цирку. Пізніше земля під ногами прогнулась, а чисте слюдяне небо налилося чорним чорнилом. Боб закрутив головою так, як струшують воду з голови, але земля прогиналася в центрі, й він входив і входив у неї. Боб розплющив очі й побачив, що двоє здоровенних циган тримають його попід руки. Визнання коштувало Бобу дорого.

Жовте від хвороби печінки обличчя, з жовтими більмами, червоні очі, налиті від постійного вживання опіуму, – ось що побачив Боб, коли прийшов до тями. Циганський барон курив дорогу сигару, а лівою висохлою рукою мацав золоту цепуру на шиї. Він досить спокійно поцікавився у Боба, хто він такий і чи довго цими речами займається. Боб послав його відразу подалі. Цигани не били Боба, а стояли і дивилися, як він намацує опору під ногами.

– У тобі є щось циганське, – сказав барон.

– Один китаєць говорив, що в мені є щось китайське, – відповів йому Боб.

Цигани засміялися. Барон підняв руку – і всі замовкли. Аби ви бачили мого батька, то він узагалі подібний до шимпанзе, а я хіба мавпа, вів далі своєї Боб. Цигани сміялися, доки барон не махнув рукою, і пара здоровенних хлопців ухопила його попід руки і запхнула до величезного холодильника.

Людські відкриття завжди робляться через задній прохід. Цигани якраз гуляли весілля чи ще якесь таємниче свято. Проте забули про великий морозильник для свинячих туш, куди запхнули Боба. Кінець теж банальний, як і відкриття. Тьотя Зоя, в народі Зоя Іванівна, сплеснула руками і побігла до барона. Той мацав відразу кілька дівок, очі його і душа мандрували іншим світом. Барон лише посопував ніздрями. Зоя Іванівна заголосила, барон прийшов на якусь мить до тями й огрів її батогом по спині. На цьому все закінчилося. Боб лишився в морозильній камері під охороною двох велетенських циган. Їх так і застали вранці – поснулих за роботою. Вони простодушно лупали очима і тільки пищали під чобітьми розлюченого барона. Їм ще не вистачало проблем з міліцією, вони ідіоти, додуматися масла в голові не вистачило? Але цигани вперто нічого не хотіли розуміти і товклися під дверима холодильника. Нарешті самому барону дійшло дати наказ, бо інакше ці йолопи не зрушать з місця. Двері довелося віддирати ломом, і кілька чоловік ледь відсунули їх. Боб сидів у самому центрі морозильника. З нього валив пар, наче з солдатської сушильні. Крига на три метри навколо нього розтанула. Вода капала з розталих туш, наче хтось по них пройшовся вогнеметом. Цигани забобонно заверещали і стрімголов кинулися до виходу. А Боб сказав:

– Жарко.

З того моменту, як циганський копняк випхав його на вулицю, Боб став самотнім. Для молодості немає нічого гіршого. Бажаний світ лягає у руки комусь іншому, а не тобі. Боб зовсім нічого не знав про марнославство, окрім того, що первісна людина була для нього досконалим взірцем. Напевне, Боб уявляв себе на дереві з велетенською обгризеною палицею, а червоносрака макака вибирала у нього на спині вошей. Принаймні йому так веселіше було жити, коли він, три дні потинявшись містом, сів на лавку і став думати, що повертатися додому було б нерозумно. Наївно розпитуючи, де тут можна знайти циган чи тих, хто грає в карти, він, нарешті, дістався Шулявської, безпечного місця. Так йому сказав маленький нюхач клею, з жовтими від фарби ніздрями і ворушкими допитливими очима. Навчений гірким досвідом, Боб волів лишатися самотнім. Учитися на помилках – це було за Бобом. Але хіба знаєш, на яку карту ставити? Боб діставався до Шулявки пішки, а тому в нього було досить часу подумати. Малий дріботів поруч. Вони йшли урочисто металевою рікою проспекту Перемоги, з міражами тихого щастя над дашками автомобілів, з розкішними жінками в авто. Малий навперебій роз’ясняв, чия це машина, хто зараз у ній, яка з номерами Верховної Ради. Ймовірно, він таки побачив обличчя Таньки, що пливло у синім мареві проспекту, в кабріолеті, в чорних окулярах від Версаче, з високо і гордо піднятим підборіддям, і це нагадувало йому сумну музику, бо він пізніше повністю признав її тіло, щойно наткнувся на нього. Так вони дісталися пішки Шулявської. Навчений досвідом, Боб далеко не заходив, виграв кілька папірців – тільки його й бачили, хоча двоє носорогів гналися аж до політеху. Двісті гривень теж гроші. І знову пішла смуга самотності. Малий, отримавши свій пай, зник. Вони зустрінуться знову, але не за щасливих для одного обставин.