– А я нічого не буду йому казати! – впевнено промовила Ліза. – І не гоню тебе «на кілька днів» з дому, не думай! Навпаки, відрекомендую як найкращу подругу. А скаже щось проти – я нагадаю, що таки здатна на себе заробити. Винаймемо квартиру, в крайньому випадку.
– От наївна! Та знаю я твого таточка як облупленого. І він мене знає. Я спочатку зв’язалася з ним, «вела переговори». Але так ні до чого доброго й не домовилась. Він так перелякався! Навіть відкупитися хотів, аби тільки я тебе не чіпала. А ти думаєш, він просто так їхав би сюди? Вочевидь щось запідозрив.
Вечір несподіванок тривав. Лізі стало так гірко, ніби всі довкола змовилися і тримали її за божевільну, жаліючи, як жаліють невиліковно хворих.
– Тоді… Я не знаю! – у Лізи забракло слів.
– Зате я знаю. А знаєш що? Доживемо до завтра. Тоді видно буде. – І Марта почала ще інтенсивніше втирати масло, глибоко задумавшись.
– Розстебни ланцюжок, – попросила Ліза, відчувши, як Мартині пальці ходять її потилицею, – так буде зручніше.
– У жодному разі! Ти не повинна сьогодні його скидати, – впевнено заперечила Марта.
І Ліза згадала про стерту гравюру.
– Я бачила на змійці літери. Що вони означають?
– Ну, так як пні колись були деревами, так ті літери колись були словами. Але й час не може стерти їхнє значення. Я теж бачу лише літери. І мама моя їх бачила. Але напис бачили тільки найдавніші наші родички. «MagistraVitae» – запам’ятай це. У перекладі з латини – наставниця життя.
– Слухай, Марто, не ображайся, але… ти ніколи не думала, що саме ця змійка тягне через усі покоління ланцюжок проклять? Ти ж не знаєш, звідки вона взялася? І чи справді це родовий оберіг чи навпаки?
– Ніхто цього не знає.
– Може, порвати цей проклятий ланцюжок! Хоча б сьогодні! Усі біди й нещастя, всіх двійнят гріховних, усі недуги…
– Хм… Порвати? Чи обірвати… Знову ти підганяєш події. Значить, не оцінила. Я так і думала, що ти не зовсім наша. Ну що ж. Обірву, хай так і буде.
Натомість Марта із застиглою усмішкою по-котячому зиркнула, ніби щось пригадуючи.
– Але про Ішвару все ж розкажу – царство їй небесне.
Ліза вже й не сподівалася, що Марта торкнеться тієї теми, а тому змирилась. Але то був-таки вечір одкровень.
– Урешті, для тебе – нічого цікавого, що могло б вразити більше, ніж те, що ти підступно вивідала. Я б і згнила в тому інтернаті, якби одного дня не зустріла її. А вона мене відразу помітила. Казала, що завжди бачить «інакших». І жити навчила, і з житлом потім допомогла. Але головне – все перевернула, отут. – Марта приклала пальця до голови. – Я ніколи не знала, скільки їй років, вона була набагато старшою, але в гарній формі. А ще в неї була дуже заможна родина, яку Ішвара старанно приховувала, як і справжнє ім’я. Про своє минуле вона не дуже любила розповідати. Була слухняною донькою, добре вчилася, для неї готували кар’єру дипломата… А потім заявила, що хоче служити в якомусь спецпідрозділі. Звісно, сім’я була шокована. А Ішвара тим часом таємно уже проходила підготовку, здавала нормативи. Коли батько дізнався, що вона бере участь у «боях без правил», поставив їй жорсткий ультиматум. Звісно, вони хотіли бачити її цілою і живою. І тоді Ішвара від них пішла… Як склалося її життя потім, вона особливо не розголошувала. Принаймні мені. Знаю тільки, що їздила в Ірак за контрактом.
– Воювати?
– Ні, полуниці збирати! Хіба за щастям туди їздять? Повернулася, добре заробивши грошей, а на додачу – кілька травм і важку хворобу. Це потім дуже позначилося на ній. Але суть не в тому. Я тоді довго не могла зрозуміти, навіщо я їй здалася? Вона була вплутана в такі діла, знаєш? І оберталася в колі дуже впливових людей. Чим займалися ті люди – також не розголошувалось. Але вочевидь не добрими справами. І лише потім я здогадалася: вона мене готувала . Розумієш?
– До чого?
– Не знаю. Мабуть, до якоїсь особливої місії. Вона побачила в мені те, що було приховано від інших. «У тобі – подвійний вогонь!» – сказала мені Ішвара на першій зустрічі. «Ти маєш слухатися свого внутрішнього створіння, яке ще тільки зростає». А потім були практики… Були спуски й підйоми. Вчення, яке несла Ішвара, приймалося одиницями, інші відступали, побачивши дно пекла. Суть її вчення я не буду тобі переповідати, то зайве. Скільки було в неї таких, як я, – не знаю й досі. Але, думаю, небагато. Вона не хотіла знайомити нас завчасно. А потім – не встигла… Мабуть, хтось її підставив. Хтось із впливових. Але Ішвара – живіша за всіх живих! Я вдячна їй. Тепер у мене міцний хребет.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу