Олег Гуцуляк - Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

Спочатку було відчуття початку. З нічого вийшов безбарвний простір і розшарувався у невизначну кількість площин, і всі вони підлягали ієрархії. Площина, ієрархічний ступінь якої був вищим за учнівський, але нижчим за жрецький, виявилася ландшафтом. Першими з невизначеності первинного ландшафту вийшли кольори, і було їх три: жовтий, зелений і буро-брунатий. Слідом за кольорами вийшли їх назви: Пустеля, Оаза, Ніл. Там, де кольори були прозоріші, народилися поняття «вище» і «нижче»: гори піднялись, долини поопускались, і в найдовшу з них забився колір Нілу. Потім між великими речами з’явилося прагнення пошуків – і настав рух. Ніл полинув із півдня на північ, і з перерахованого вийшло те, що більше за всі визначення, – життя. Його іноді ще називають міфом.

Крізь первинну простоту рушили в усіх напрямах народженого об’єму складні, дуже складні і мислячі істоти Сущого: комахи, риби, звірята, птахи, люди. Деякі з них іще до народження мали ім’я, деякі набули його під час віддалення від первинності. Ті, що віддалилися від початків своїх дуже далеко, визначалися кількома іменами. Найбільшу кількість імен Віддалення приторочило до людини, що прямувала на захід від Нілу, в долину Харра. При народженні цю людину назвали Ратибором. Потім він урятував когось із смертних і йому віддячили ім’ям Гафага. Інші називали його Ратбер-хемегом. Його Вчитель дав йому таємне ім’я, і він не відмовився від нього ніколи. При кінці життя його будуть називати християнським іменем – Олексій, яке він дістав на честь Константинопольського жебрака, що страждав і бачив Богородицю-Рятівницю. Ось скільки імен ішло поруч із цією людиною в ущелину Харра.

А на зелених берегах Великого Нілу про це не знали і називали цю людину Габіром, тобто «тим, хто все вміє». Вмів він справді чимало, бо немає у Сущому вчителя кращого за мандри. Він лікував феллахів і коптів, арабів та християн за плату меншу, ніж символічна, – його полюбили. Спочатку всіх смішила його мова: арабською Габір говорив як сирієць; вимовляв м’яке «х» там, де щирий єгиптянин уживав тверде і вперте «ґ». Але з часом до того звикли.

Габір носив довгий плащ із нефарбованої тонкої вовни і чорний повстяний капелюх. Здавалося, що йому має бути дуже спекотно в такому одязі. Обличчя його потемніло від сонця, мандрів і мудрості; всім відомо, що думки, довші за три слова, роблять шкіру темнішою. Очі його були блакитні і трішки сірі – від сумнівів. А бороду він не фарбував, і була вона в нього світло-попелястою, як у старих негрів із Нубії. А до широкого шкіряного пояса, чорного від часу і поту, був приторочений Магрібський меч.

Завдяки цьому мечеві Габір не боявся гостровухих пустельних шакалів і здичавілих псів, що мешкали в ущелині Харра з часів найперших династій фараонів. Шакали були дурні, а пси дуже мудрі: предок ватажка їхньої зграї служив у варті храму Амона ще за часів Рамзесів. [103] За часів Рамзесів – епоха ХІХ – ХХ єгипетських династій. Рамзес І став фараоном у 1306 р. до н. е. Рамзес ХІІ скинутий з престолу в 1071 р. до н. е. Коли Габір забив Магрібським мечем двох дурних шакалів, ватажок псів обнюхав їхні трупи і повідомив своїй зграї: «Це не простий меч, будемо зважати на це». І хоч скільки Габір ходив в ущелину, пси його не чіпали.

Він ніс на плечах папірусний кошик із глиняною посудиною, яку феллахи називають «сір». Перед подорожжю у безводну ущелину Габір набирав у шкіряний міх замулену нільську воду. Осіння вода ріки для пиття непридатна. Тому в місці прибуття він переливав воду в сір і ставив його вужчим кінцем на камінь із глибокою западиною. Просочуючись крізь пористу глину сіру, нільська вода очищалась і робилася прохолодною. Чисту воду Габір знову збирав мідним черпачком у шкіряний міх – так мав він в ущелині воду на добу й більше.

Мешканці нільських берегів дивувались Габірові: тричі за декаду він ходив до Харра. А там, окрім каменю, псів, шакалів і смердючого болота, не було нічого цікавого. Вони забули, що в ущелині був храм.

Він був збудований в часи Нубійської династії фараонів за наказом володаря Верхнього Єгипту Осохорна. [104] Осохорн І – другий фараон ХХІІ династії, син Шешонка І, нубієць за походженням. Правив Єгиптом у 925–889 р. до н. е. Так стверджував напис при вході. Святилище храму майстри видовбали у прямовисному стрімчаку серед північної частини скель Харра. Перед святилищем зробили озеро, яке сполучалося з Нілом наливним каналом. Присвятили храм богині Кадеш, що була дочкою і жінкою бога Пта. [105] Пта – бог-охоронець Нижнього Єгипту, де вважався верховним божеством до введення офіційного царського культу Амона-Ра. Її знак – Трапеція – став брамою святилища, де на стіні каменярі вирізьбили зображення богині: оголена жінка стоїть на спині лева.