Олег Гуцуляк - Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

– Три тарани, – відповів Цанеф. – Один великий, із металевою довбнею, і два малих. Ще дев’ять катапульт невеликої потужності. Стіни Міста витримають. Баліст – вісімнадцять. Для них приготовані запалювальні бомби у глиняних амфорах. По десять бомб на кожну балісту. З усього Абайкового війська найнебезпечніша кіннота угрів, якою командує каган Дьюла, і булгарські піші полки, озброєні залізними мечами. Серед війська є близько двох сотень сатанинських волхвів. Вони везуть отруту для стріл і магічні амулети. За військом женуть незліченні отари овець, коней та оленів. Маючи стільки м’яса, дияволо-сповідники готові тримати облогу більше двох місяців.

Так сказав Цанеф. Ієгуда дав слово Ашк-Келефу, військовому радникові Найвищої Ради. Він єдиний прийшов на збори у військовому обладунку і мав при собі меча:

– У Священному Місті є чотири тисячі арсіїв, з них три тисячі – кіннота. Є двісті варягів, що не підтримали заколот. Але вони ненадійні. У разі потреби ми можемо озброїти ще шість тисяч мешканців міста. Через три дні з Саркелу і Семендеру підійде підкріплення, але не більше трьох тисяч. Цар Ніссі не зможе прибути з головними силами, бо візантійці у Вірменії подвоїли кількість війська і загрожують Семендерові…

Тут підвівся бібліотекар Найвищої Ради рабі Елігу й перервав слово військового радника.

– Відомості про візантійців неточні, – сказав він. – Їх війська готуються до битв з агарянами. Тому новим воєначальником у Вірменії імператор Василій [87] Василій І Македонянин – імператор Візантії у 867–886 рр. призначив стратопедарха [88] Стратопедарх – один із найвищих чинів у візантійській армії IX ст. Іоанна, який добре обізнаний з околицями озера Ван. Мені прийшли листи з Ані, [89] Ані – у IX ст. це місто було столицею Вірменського царства. в яких надійні люди підтверджують, що візантійці готуються до походу на схід, у землі халіфа. Так само агаряни, знаючи про наміри імператора Василія, не зможуть загрожувати Семендеру до кінця року.

Серед книжників Хавіли зчинився гомін невдоволення. Хтось із мудреців крикнув:

– Ніссі боїться потвори і хоче відсидітись у Семендері!

Деякі із запрошених повставали з ослонів, гомін зробився гучнішим. Тоді з трону неквапно піднявся рабі Ієгуда, зняв з ланцюга табулу першосвященика і підняв її так, що вся Хавіла побачила блиск коштовних каменів.

– Ніссі, син Манасії і онуки моєї Рахелі, – цар Хазарії за правом наступництва, – сказав Ієгуда. – В ньому тече свята кров царя і першо-священика Обадії Першого. Не нам бути суддями нащадка Обадії.

Гомін затих, і рабі Ієгуда дав знак Ашк-Келефу продовжувати. Той сказав:

– Усього на мури Саргиша ми зможемо вивести не більше п’ятнадцяти тисяч воїв. На двадцяти вежах є бойові машини, на них сьогодні натягують нові линви. Але цього замало, щоб перекрити весь периметр східного муру.

Тут радника перебив Мелхиседек:

– На Священному острові півтори тисячі воїв. Якщо ми не втримаємо мури Саргиша, не вціліють ні Великий Каган, ні Печера Чорної Риби. Для охорони Кагана і Печери стане двох сотень юнаків Священного загону.

– Це слушно, – підтримав сина Левія Ашк-Келеф.

Схвальний гомін світлою хвилею оббіг Хавілу.

Рабі Ієгуда кивнув головою на знак згоди.

– Головне, – вів далі Ашк-Келеф, – вибити варягів із фортеці Башнур. Нафтова майстерня Никифора працювала вдень і вночі, і ми маємо тепер сто сімдесят амфор із грецьким вогнем, кожна вагою три візантійські кентинарії. Цього вистачить, щоб перетворити Башнур на цегляну піч.

– Так, – підтвердив радник Елканах, син Йосифа, – у Башнурі тільки один колодязь із водою, і пожежу варварам не загасити. Хай згорять погани!

– Хай згорять! – відізвалась Хавіла.

– Для метання запалювальних амфор сьогодні збудована велика баліста «Елі-Шафат» – «Бог засудив». Зараз на ній лаштують блоки, і завтра зранку розпочнемо нищення заколотників, – сказав Ашк-Келеф.

Тут підвівся старенький рабі Песах із Чорної синагоги й сказав:

– Тисячі воїв і бойові машини – це добре і потрібно. Але небезпеку становлять не дикуни з півночі. Скільки вже їх на моїй пам’яті приходило в землі Хазарії, а вона залишалася нездоланною. Істинна небезпека не в них. Ви всі бачили, що камінь Бау, розміром менше курячого яйця, зробив більше лиха, ніж тисяча візантійських шпигунів у Ітхелі. Справжня небезпека криється в потворі Карайлаху. Що це за породження мороку? Яка містична потуга цієї потвори? Хто і як може їй протистояти?