Януш Вишневський - Коханка

Він добре пам’ятає, як це сталося. Три тижні тому. У неділю. Майже опівночі. З самого ранку вітер дув із північного заходу, але був не настільки сильним, щоб відмінити лов і оголосити день вихідним.

Вони вже вчетверте того дня витягали сіті. І раптом вийшли з ладу гальма підйомника. Начальник третьої зміни, який обслуговував підйомник, щось крикнув, але вітер заглушив його. Мабуть, вони зачепилися за щось на дні. Яцек стояв найближче, через неуважність він розставив ноги над сталевим тросом, який тягнувся від сітки через сліп і аж до підйомника. Коли сіті потягли за собою перешкоду або просто подерлися об неї, троси ослабли, опір зник і підйомник раптово запрацював. Гальма спрацювали аж тоді, коли відрізана нога Яцека відлетіла до лівого борту, ніби печінка з розрізаної тріски. Він пригадує, як боцман кинувся до підйомника і встиг витягти Яцека до того, як його затягнув би барабан. Аж тоді все зупинилося. Він ніколи не забуде істеричних криків боцмана:

— Курва, Яцку! Що ж ти наробив?! Яцку, як же ж ти, Яцку, чому ж ти так необережно… Курва, Яцку, як же ж ти так необережно!!!

З подертої штанини Яцека на гумовий заляпаний лускою фартух боцмана лилася кров. Боцман ніс Яцека на руках, він задкував до сходів, які вели до кают-компанії. Яцек обіймав його за шию, як дитина, яка розбила коліно, коли вчилася кататися на ровері, і тепер її несуть на руках. Якоїсь миті боцман, ледь утримуючи Яцека, підійшов до борту, сперся об нього плечима.

— Яцку, все буде добре. Побачиш, Яцку, все буде добре, — казав він, дивлячись в обличчя Яцека. — Яцку, прошу тебе, тільки не заплющуй очей. Яцку, не роби мені такого, не зникай!

Він підняв голову, подивився на шокованого і занімілого начальника третьої зміни, який увесь цей час стояв біля підйомника, а потім крикнув:

— До курви, підніми нарешті сраку і приведи сюди лікаря!!!

Начальник пригнувся, проліз попід опущеними важелями і побіг у носову частину корабля до каюти лікаря. Боцман торкнувся губами чола Яцека і став обережно його цілувати. Під самим чубом. Тихенько водив губами по чолі Яцека і час від часу притискав їх до шкіри, заплющуючи очі. Боцман цілував Яцека! Той боцман, який нещодавно не зміг поділитися з ними на Різдво облаткою, бо соромився свого зворушення, і мовчав, бо не знав, як відповідати і що зробити з руками, коли інші обіймали його, вітаючи зі святом. Боцман, про якого ніхто не знав нічого, лише те, що він має татуювання «Марія» на правому передпліччі, що відсидів кілька років у в’язниці в Ілаві й що народився у Картузах. Тільки одна людина на кораблі зверталася до нього на ім’я. Решта завжди говорила йому просто «Бос». На ім’я до нього звертався капітан. Хоча відповідав боцман завжди: «Пане капітане».

Без боцмана їхній корабель неможливо було уявити собі, так само як без якоря чи без цього нещасного підйомника. Боцман завжди був тут. Функціональний, як якір. Про якір було відомо, що він висить під бортом у носовій частині судна, і згадували про це тільки тоді, коли якір був потрібен. Про боцмана згадували ще рідше. Він був ще самотніший, ніж може бути самотнім якір, і часом здавалося, що навіть якір має більше емоцій, ніж боцман. І тому тепер, коли він так ніжно цілував чоло Яцека, всі дивилися на це вражено, злякано або стривожено. Так, як дивилися б на якір, якби у нього раптом виросли вуста. Боцман і сам був здивований.

— Яцку, курва, не роби мені такого, не зникай, — кричав боцман, дивлячись в обличчя Яцека.

Тільки раз боцман підняв очі, подивився на всіх, хто зібрався біля нього, і сказав спокійним голосом, майже прошепотів:

— Якщо лікар не прийде сюди за хвилину, я сам пропущу його через підйомник. Перемелю цього придурка на рибну муку і висиплю в море. Де він?!

У цю мить з’явився лікар, а за ним капітан. Лікар був босий, у білих кальсонах і сірій дірявій майці, яка обтягувала обвислий живіт. Зі шприцом у руці. Він мовчки задер рештки штанини над тим місцем, де відірвало ногу, і всадив голку. Боцман з усієї сили притулив до себе Яцека. Так, як притуляють дитину під час щеплення. Щоб менше боліло. Потім принесли ноші, і боцман став обережно вкладати Яцека на сірий брезент. Яцек не хотів випускати його з обіймів.

— Яцку, пусти. Яцку, треба промити рану йодом. Яцку, справді треба. Яцку, пусти, курва. Треба промити, — повторював боцман.

— Бос… — Яцек раптово отямився. — Вона піде від мене. Тепер уже точно.

Капітан став за плечима боцмана і розчепив руки Яцека на шиї боцмана, вони удвох тихенько вклали Яцека на брезент. Яцек вдивлявся в очі боцмана і повторював плаксивим голосом: