Олександр Ірванець - Сатирикон-XXI (збірка)

Зрештою цей перформенс російського митця
Як і більшість попередніх
Здобувся на прихильні відгуки рецензентів
Провідних оглядачів-мистецтвознавців
Серед яких останнім часом явно переважають жінки
у модельному взутті

І все-таки шкода що собаки (справжні собаки)
Були того разу в намордниках

Ага зовсім забув зазначити
Що цей перформенс Олєга Куліка
Носить назву
«Я хочу Європу, але Європа не хоче мене»

На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий,
І немає іншого, вибачте, де взяти.

Рік ішов за роком, пресувався щільно
І не так, щоб швидко, і не щоб повільно,

Доки запитання в небі не зависло:
Що ж це вже за цифри?
Що ж це вже за числа?

Піни у шампані нам не бракувало.
Вирувала молодість, корки виривала.

Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята.
Та й тобі минає вже сорок дев’ятий.

Вже твої дівчата няньчать онучата.
А у тебе смутку чара непочата,

Тільки ледь надпита — боляче ковтати.
Та тобі минає вже сорок дев’ятий.

Ти крокуєш світом радісним і світлим,
Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям.

Онде на горбочку хтось висить розп’ятий.
А тобі минає вже сорок дев’ятий.

Це число вражає, хоч і не впирає.
До горбочка черга ззаду підпирає,

Дихає у спину, наступа на п’яти.
А тобі минає вже сорок дев’ятий.

Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш,
Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш:

«Буду воза перти, волочити й пхати!
В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий».

Ница малодушність ця, ница і ганебна.
Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба:

«На горбочку місця для хрестів багато.
Так що десь поміститься й твій…»

Це навіть вже не мрія, а мана.
Чомусь тобі нав’язливо імкнеться,
Як, розгорнувши книжку навмання,
Хтось, може, над рядком твоїм всміхнеться.

Та це — колись.
А доки ти не звів
До неба зір, благальний і пропащий, —
Ти вільний звір.
Свавільний, сильний звір,
Що зачаївся нерухомо в хащі.

Ген розбрелися широко ловці,
Та їх тобі обходити не вперше.

Поет боїться смерті, як усі.
Ну, може, зовсім-зовсім трохи менше…

Купіть мені, мамо, купіть мені, татку,
Плямистий костюм і саперну лопатку.

І щоб не влаштовував я вам істерик,
Купіть ще й маленький бронетранспортерик.

А потім в коробці такій, у картонці —
Маленьких литовців, маленьких естонців,

Узбеків, грузинів, вірменів, туркменів,
Якщо вам не шкода, купіть ви для мене.

А потім, до всього — ото буду радий! —
Купіть мені дядю з Верховної Ради,

Щоб я йому кліпнув, моргнув або свиснув,
А він би слухняно на кнопочку тиснув.

І все це до решти, усе без остатку
Купіть мені, мамо, купіть мені, татку!

Бабуся з дідусем впадають в прострацію,
Так ревно збираються на демонстрацію.
Так само збираються на демонстрацію.

І старша сестра, попри менструацію,
Так само збирається на демонстрацію.

А я бультер’єра веду на кастрацію,
І через це пропущу демонстрацію.

Раз в автобусі
Старенькій бабусі
Не поступився місцем Петро,

І у стрімкім каратистському русі
Бабуся Петрові
Зламала ребро.
— К’я!

Мама і тато
Маленьку Оленку
Звечора густо
Вмочали в зеленку.

Зранку, в садочок
Відведена бабою,
Буде Оленка
Царівною-жабою.

Хоч життя, мов літо спекотне,
І роботи аж завались,
Сам собі обіцяю укотре,
Що таки неодмінно колись

Некомфортною електричкою
Аж під самий кордон доберусь
І шепну в верболози над річкою:
«Я кохаю тебе, Білорусь…»