Анатолий Вишневский - Жизнеописание Петра Степановича К.

Повторяю, все наши хлопоты могут оказаться пустыми, но то, что зависит от нас, я бы все-таки сделал.

Получив письмо старшего брата, средний брат съездил в Задонецк, разузнал, что нужно, про захоронение праха Петра Степановича и сообщил обо всем в Харьков.

Був у Задонецьку на кладовищі. Могилу Любові Петрівни я знайшов. Добре збереглась емальована табличка, прив'язана алюмініϵвим дротом до дерев'яної тумби. Навіть стоїть на могилі голубенький глечик, в якому колись ставились квіти.

Я радився з завідуючою кладовищем, що треба, щоб поховати там урну батька. Вона порадила просто закопати урну на могилі і поставити загальний пам'ятничок. Мабуть, я так і зроблю. На моϵ прохання вона написала бумагу зі штампом, що вона не заперечуϵ проти поховання праху нашого батька в одній могилі з його дружиною, цю бумагу я тобі і посилаю.

На кладовищі зібралось дуже багато нових поселенців. Є і знайомі. Лежить майже вся родина Бутенків в одному місці. Не вистачаϵ там тільки Івана та алкогольного Костика, який десь ще існуϵ. Лежать Яницькі, батько і мати, Доренко, колишній поклонник Любові Петрівни, і т.ін.

Приїхав я додому стомлений і засмучений спогадами.

У нас зараз така новина: держава продала нам квартиру, в якій ми живемо. Заплатили за неї 3830 крб. 30 коп. Для цього нам довелося позичити у Лізи 1650 крб. Таким чином ми її боржники. Якщо приймати до уваги, що гроші з кожним днем втрачають свою вартість, ми, мабуть, зробили вірно.

В ощадкасі, коли я переводив гроші на нашу установу, касирка сказала, що труни зараз дуже дорогі і що вона мені радить не вмирати доки вони не подешевіють. Прийдеться чекати. Але ж і живому без грошей ніяк не обійтися. Ставши домовласником, я глянув на свій дім еже іншими очима і побачив, що дах в нього нікудишній і що ϵ ще багато роботи, яку слід зробити до зими. Отож потрібні гроші, та й матеріалів (шиферу там, дахового заліза) не дістанеш. Гроші з батьківської спадщини були б нам дуже до речі, але я згоден з тобою: ми їх, напевно, ніколи не побачимо.

Зараз вже всім ясно, здаϵться, що наближаються нові часи. Але якими вони будуть?

Одного разу наш молодший брат показав мені віршик. Він, якщо пам'ятаеш, і сам колись писав вірші, але цей віршик – не його. Віршик мені сподобався, я переписав його для себе, а зараз знайшов той листочок. Батькові moдi той вірш здався крамольним, а брат сказав йому: йдеться не про те, що ти думаϵш, Батько. А зараз я читаю і думаю: ні, саме про те:

Незабаром можемо мати нового царя. Гадаю, що він і його компанія, як звичайно, будуть мастаки бити морди, а що стосуϵться розумного ладу в країні, то його не дочекаϵмося . [32]

Старший сын Петра Степановича все собирался разобраться повнимательнее в содержимом отцовского портфеля, а добрался до него только в конце года. 25 декабря, с утра, принял зачет у студентов, потом провел заседание у себя в отделе, а к 7 часам вернулся домой, чтобы увидеть прощальное выступление Горбачева. Как бы посмотрел на все это Петр Степанович? Наверно, не одобрил бы…

Он выключил телевизор, расчистил место у себя на столе и принялся за разборку отцовских бумаг.

Давней повести Петра Степановича «с эсеровским уклоном», согласно семейному преданию, якобы одобренной Короленко, в портфеле не оказалось. Не было и писем среднего брата из заключения, он хорошо помнил эту перевязанную веревочкой пачку, но, видимо, отец уничтожил все письма, не послушался его.

Полистал амбарную книгу с «Гипотетическими заметками дилетанта». В свое время, когда Петр Степанович еще жил в Задонецке, а он приезжал навестить его, отец пару раз показывал ему отдельные записи, он просматривал из вежливости. Но подряд никогда не читал, многое видел впервые. Вот, например, забавное рассуждение.

Нам, людям бывает обидно, что человек живет каких-нибудь 50-70-90 лет. Но если глубоко вдуматься, то человек живет немало, лошадь, например, живет от человека значительно меньше. В старой Австро-Венгрии поставили племенной кобыле памятник за то, что она прожила 52 года и привела за свою жизнь 36 лошат.

Мы привыкли считать крепким все, что сделано из металла: замок, трактор, паровоз, молот, наковальня. А посмотрите, – разве все эти «крепкие» изделия попадают в металлолом через 50-70-90 лет? Они выходят из строя намного раньше, и, конечно же, человека надо относить к категории «крепких» формаций, и довольно долговечных.