Юстейн Ґордер - Помаранчева дівчинка

Багато годин проблукав я того пообіддя Фройнером, побував біля пожежного депо на Бріскебю, зійшов аж до самого низу до клініки Червоного Хреста, і щоразу, як у натовпі змигувало щось схоже на оранжевий анорак, серце шалено гупало в моїх грудях, однак та, якої я шукав, немов крізь землю запропастилася.

Після кількох годин блукань, мені раптом сяйнуло, що, цілком можливо, оте молоде дівча, з яким я так неґречно повівся, сидить собі в затишку свого помешкання біля вікна, скажімо, десь на Елісенберґвеєн, і потайки спостерігає, як молодий студент розпачливо тикається туди й сюди, схожий на розчімхраного героя пригодницького фільму, який ніяк не може розшукати своєї принцеси. Йому не бракує завзяття, та віднайти її слід не під силу. Відчуття таке, ніби фільм завис на одному кадрі…

Аж ось мені впало в око помаранчеве лушпиння в сміттєвій урні. Я вийняв його і принюхався. Якщо його справді викинула Помаранчева дівчинка, то це був її найостанніший слід.

Увесь вечір мені не йшла з голови дівчина в оранжевому анораку. Я прожив в Осло все своє життя, але жодного разу, без сумніву, не зустрічав її. Я щораз більше упевнювався, що мушу зробити все, щоб зустрітися з нею знову. Ніби за велінням чарів, вона вже стала поміж мною та рештою світу.

Раз у раз я повертався думкою до її помаранч. Що вона збиралася з ними робити? Обчищати одну по одній і з’їдати, скажімо, до сніданку чи до обіду? Я вжахнувся. А може, вона хвора і дотримується спеціальної дієти? Думка гостро діткнула мене і змусила занепокоїтися.

Можливостей могло бути чимало. До прикладу, їй треба було приготувати помаранчевий фромаж — сирковий десерт — для сотні гостей. Від такого припущення мене одразу шпигнули ревнощі, бо чого ж тоді мене не запрошено на свято? Водночас я подумав про вочевидь нерівномірний добір гостей на вечірці: понад дев’яносто юнаків і тільки восьмеро дівчат. Я навіть знав, звідки така ідея в мене з’явилась. Помаранчевим фромажем частували під час свята з нагоди закінчення семестру в Інституті економіки та бізнесу, а тому, що основний фах там — бізнес, то серед студентів майже не було дівчат.

Я намагався притлумити в собі ту думку, вона була нестерпною, та водночас обурювала, чому це Інститут економіки та бізнесу не запровадив у себе рівноцінної квоти прийому юнаків та дівчат? Гм, не варто покладатися на власну уяву. Може, Помаранчева дівчинка просто несла їх додому, до своєї тісної кімнатки, щоб натиснути з них багато літрів соку і поставити його до холодильника, бо вона не терпить соків, виготовлених з дешевих каліфорнійських концентратів, або ж страждає від алергії на них.

Жоден з варіантів не видавався достатньо ймовірним — ні з соком, ані з фромажем. Та невдовзі мені спало на думку переконливіше припущення. Помаранчева дівчинка мала на собі старого анорака. Такого самого ґатунку пухову куртку носив під час своїх знаменитих виправ до Північного полюса Руальд Амундсен. Я завжди непогано вмів тлумачити ознаки — у медицині це називається діагностикою. Ніхто просто так не ходить вулицями Осло в старому анораку та ще й обтяжений велетенським пакетом із соковитими помаранчами.

Я міркував: Помаранчева дівчинка планувала собі, ясна річ, лижний перехід Ґренландією, чи принаймні через плато Гарданґервідда, тому логічно запаслася вісьмома або й десятьма кілограмами помаранч, запакувавши їх до собачої упряжки, щоб не померти в крижаній пустелі від цинги.

Знову я дав себе звабити власній фантазії. Чи не ескімоське слово «анорак»? Звичайно, вона вибиралася до Ґренландії. Що ж тепер буде з ґренландською експедицією? Зовсім не відомо, чи загадкова дівчина має достатньо грошей, щоб закупити нову партію помаранч, бо ж он ледь не розплакалася від такої втрати. І я уже встиг вирішити для себе, що вона дуже незаможна.

Та, як мовилося, можливостей тут багато. Слід враховувати й інші варіанти. Може, Помаранчева дівчинка живе у великій родині. Чом би й ні… Хтозна, чи не працює вона доглядальницею і не мешкає десь самотньо в тісній комірчині навпроти клініки Червоного Хреста, а її велика родина шаленіє за помаранчами. Мені дуже закортіло відвідати ту сім'ю, Ґеорґу. Я легко уявляю собі цих людей за великим обіднім столом в одному з чудових помешкань на Фройнері з високими просторими кімнатами та гіпсовою ліпниною на стелях. Окрім батька й матері, у родині ще семеро дітей — чотири сестри, двоє братів та ще сама Помаранчева дівчинка. Вона найстарша серед дітей, ніжна й дбайлива сестра. Ці якості їй знадобляться в майбутньому, бо тепер хтозна, коли молодші братики та сестрички зможуть узяти до школи помаранчу на перекуску.