Юстейн Ґордер - У дзеркалі, у загадці

— «Честь і хвала Всевишньому та мир людям на Землі, на яких зійшла Божа ласка», — процитувала вона. — Ти це мав на увазі?

— Небесне військо. Ми були єдиною командою вболівальників.

— Не вірю.

Аріель перехилив голівку, і Сесілія змогла ліпше роздивитися його. Личком він нагадував одну з ляльок її товаришки Маріанни.

— Бідачка, — мовив він.

— Тому що я хвора?

Аріель похитав головою:

— Бридко, мабуть, розмовляти з тим, кому не віриш.

— Пхе!

— Чи це правда, що у деяких людей від недовіри усі нутрощі чорніють?

Сесілія презирливо скривилася.

— Я лише запитав, — запевнив Аріель. — Хоча ми й бачимо, як люди приходять у цей світ і відходять з нього, проте зовсім не знаємо, як це воно — бути з плоті і з крові.

Сесілія завовтузилася в ліжку, але Аріель не здавався:

— Хіба ж не гидко бути недовірливим?

— А ще гидкіше брехати хворій дівчинці просто в обличчя.

Аріель прикрив рота і перелякано шепнув:

— Ангели не брешуть, Сесіліє!

Тепер уже Сесілії забракло повітря:

— Ти справді ангел?

Хлопчик коротко кивнув, наче це була така звична річ, якою не варто й хвалитися.

Сесілія відразу притихла. Спливло трохи часу, перш ніж вона заговорила:

— Я здогадувалася про це весь час. Це правда. Але не сміла запитати, ану ж я помиляюся. Хоча я не зовсім певна, чи вірю в ангелів.

Аріель зневажливо відмахнувся рукою:

— Саме в цю гру ми гратися не будемо. Уяви собі, що я не зовсім упевнений чи ти — це справді ти. У такому разі неможливо буде довести, хто з нас двох має рацію.

Ніби для того, щоб задемонструвати, чи справжній він ангел, Аріель зістрибнув на письмовий стіл, який стояв під вікном, і став проходжуватися по ньому туди й сюди. Час від часу здавалося, ніби він ось-ось утратить рівновагу і впаде на підлогу, але ангел щоразу встигав випростатися. Одного разу Сесілії видалося, що він випростався запізно і мав би впасти, але не впав.

— Ангел у моєму домі, — пробурмотіла Сесілія сама до себе. Це прозвучало, наче заголовок книжки, яку вона читала.

— Самі себе ми називаємо Божими дітьми, — заявив Аріель.

Сесілія глипнула на нього:

— Принаймні тебе це стосується…

— Що ти цим хочеш сказати?

Сесілія спробувала сісти трохи вище у ліжку, але важко впала на подушку.

— Ти ж тільки янголятко, — мовила вона.

Аріель засміявся майже беззвучним сміхом.

— Що тут такого смішного? — запитала дівчинка.

— «Янголятко». Хіба це слово не видається тобі потішним?

Сесілія не зрозуміла, чому слово «янголятко» має бути потішним.

— Ти ж не дорослий ангел, — пояснила вона. — Тому — янголятко.

Аріель знову засміявся, цього разу голосніше.

— Ангели не ростуть на деревах. Насправді ми зовсім не ростемо, тому не можемо стати «дорослими».

— Я зараз зомлію! — вигукнула Сесілія.

— Буде шкода, ми так гарно розговорилися.

— Але я вважала, що майже усі ангели дорослі, — наполягала дівчинка.

Аріель стенув плечима:

— Це не твоя вина. Ти можеш тільки вифантазовувати потойбічний світ.

— То ти гадаєш, ніби дорослих ангелів не буває?

Аріель зайшовся перлистим сміхом. Сесілії це нагадало звук розсипаних по кухонній підлозі кульок, якими бавився Лассе. Того разу вона не допомогла братикові їх позбирати.

— Отже, не існує ані одного дорослого ангела? — допитувалася Сесілія. — Про мене, хай буде так. Але ж нас переконують, що на небі аж юрмиться від дорослих ангелів.

Якусь мить панувала тиша, а тоді Аріель випростав елегантним жестом руку:

— На небі аж юрмиться від дорослих ангелів! — проголосив він. — Аж юрмиться!

Сесілія промовчала, тому Аріель говорив далі:

— З тобою так цікаво розмовляти, Сесіліє.

Сесілія почала гризти свій великий палець і раптом випалила:

— Цікаво, як бути дорослою.

Аріель усівся на стіл, звісивши босі ніжки:

— Хочеш поговорити про це?

Сесілія лежала й дивилася у стелю:

— Мій учитель каже, що дитинство — лише етап на шляху до дорослості. Тому нам слід старанно виконувати всі наші домашні завдання, щоб підготуватися для дорослого життя. Хіба не так?

Аріель кивнув:

— Зовсім навпаки.

— Що саме?

— Дорослість — це лише етап на шляху до того, аби могли народжуватися діти.

Сесілія довго думала, перш ніж відповісти:

— Але ж першими створили дорослих. Якби не так, то не було би й дітей.

Аріель заперечно похитав головою:

— Знову помилка. Першими з’явилися діти, інакше не було б дорослих.

Сесілії спало на думку хитре запитання: