Юстейн Ґордер - У дзеркалі, у загадці

— Я уже почав свою розповідь.

Він показав рукою на небесне склепіння. Місяць світив так ясно, що видно було лише кіль блідих зірочок.

— Перш за все мусиш збагнути, що ти уже на небі, — сказав він.

— І оце небо?

Ангел Аріель кивнув.

— А що ж іще? Земля — тільки маленька пилинка у безмірному небесному просторі.

— Ніколи про це так не думала.

— Це — Небесна Земля, Сесіліє. Райський сад, де живуть люди. Ангели живуть деінде.

— У всесвіті?

— Можливо, і у всесвіті, це не має значення.

Сесілія знову оперлася на лижні палиці й задивилася на сніг.

— Загадково, — мовила вона. — Як загадково.

Аріель глянув на неї з викликом.

— Як на мене, усе дуже просто.

Сесілія заперечно похитала головою.

— Мені зажди було цікаво, де ж знаходиться небо, — сказала вона. — Жоден з космонавтів не бачив ані сліду Бога чи ангелів.

— Але й ніхто з дослідників мозку не бачив ані сліду думки. Нікому з дослідників сновидінь не вдалося побачити сни інших людей. Але це ще не означає, що в головах людей відсутні думки або сни.

— Звичайно…

— Ніхто ж не бачив тебе на безкрайому пляжі, коли ти сама собі приснилася на ньому. Ми вже не раз про це говорили.

— Гадаєш, у всесвіті юрмляться ангели?

— Певен. Бо ж не створив Бог універсум таким великим без будь-якої на те причини. А тому, що нам не дано ні змерзнути, ані обпектися, ми можемо перебувати у всесвіті, де заманеться, на всіх небесних тілах. Для людей із плоті та крові придатні умови Для життя лише на Землі, де в міру холодно і в міру тепло. На інших планетах або надто холодно, або ж надто спекотно. Якби Земля знаходилася трохи ближче до Сонця, її кліматичні умови стали б нестерпними для людської плоті та крові. А якби вона була ближче до Плутонію, то люди перетворились би на крижані скульптури.

Ангел пролетів дугою у повітрі і одразу ж повернувся, зависнувши перед дівчинкою десь за півметра до землі.

— Ти бував на Місяці? — спитала вона.

Він відповів, не вагаючись:

— Танцював балет.

— На Місяці?

Ангел кивнув:

— От було потішно, коли там висадилися перші люди. Нас було багато, ціла компанія. Але ні Армстронґ, ані жоден з решти космонавтів не бачив нас. Вони думали, що нікого, окрім них, більше немає. І тому так пишалися, бо вважали себе першими візитерами на Місяці… Знаєш, що сказав Армстронґ, вийшовши з місяцехода?

— «Маленький крок для мене, але великий стрибок для людства», — відповіла Сесілія.

— Молодець!

Сесілія як представник людства трохи розсердилася, що ангели шпигували за першими космонавтами, котрі вважали себе першопрохідцями на Місяці:

— Мені прийшла ідея написати про це у газеті. «Останні новини: На Місяці аж юрмиться від ангелів. Новий радар розкрив прадавню таємницю».

Аріель засміявся:

— Хіба ти не чула про астероїди?

Сесілія втішилася, бо тепер вона була у своїй тарілці. Вона прочитала про всесвіт більше, ніж будь-хто у її віці. На початку хвороби вона простудіювала цілу копицю примірників «Ілюстрованої науки».

— Звичайно, — відповіла Сесілія. — Це такі крихітні планетки, які кружляють по своїх орбітах навколо Сонця. Але їх так багато і вони такі маленькі, що навіть не мають імен. Більшість їх позначена лише номером.

Аріель заплескав у долоні:

— Браво! Отже, про небесну красу ти знаєш більше, аніж гадала. Коли мені хочеться побути наодинці з собою, скажімо, впродовж п’ятдесяти чи ста років, я обираю один із таких астероїдів. Хоч ангелів страшенно багато, проте астероїдів більше. Волочитися по універсуму на крихітній планетці після буйних словесних баталій між ангелами у місцях нашого загального збору — просто насолода. Інколи я перестрибую собі з астероїда на астероїд. От весело!

Ця розповідь здалася Сесілії надто вже простою.

— Ти, мабуть-таки, брешеш.

Вона подивилася у його сапфірові очі, та одразу ж потупила погляд — дуже вже серйозне було звинувачення.

— Шкода, — мовив Аріель. — Бо ангели ніколи не брешуть. Ти, певно, зовсім не віриш, що я ангел.

— Розповідай іще, — попросила Сесілія, закопиливши губки.

— Найприємніше сидіти на кометі.

— На кометі?

— Наприклад, на кометі Галлея. Щоб обійти навколо Сонця, їй необхідно перебувати в дорозі 76 років. Однак її траєкторія так далеко врізається у космічний простір, що все відбувається надзвичайно швидко. Їзду на кометі можна порівняти хіба що зі спуском по ковзанці. От тільки на ковзанці можна вчепитися руками і знову видертися нагору, а з кометою так не вийде.