Олександр Вільчинський - Льодовик

2a48

Іван… _08:26

2a48

«Ямал» і «К. Ольшанський», а вони хіба ще плавають?

gert: … _ 09:37

2a48

Оставьте, пожалуйста, в покое мою бедную замерзшую Московию… Но эту беду кое–кто из–за теплого бугра использует в своих корыстных целях, обвиняет нас во всех грехах… Очередной идиотский перформанс в исполнении грызунов и подхваченный глуповатыми сочувствующими

NELLI: … _ 09:04

2a48

Ой, какой замечательный и заезженный штамп на уровне дешёвой колбасы

Сторінки: — Попередня — Наступна

Із принтера вийшло майже три сторінки дрібним шрифтом, можна й не читати, але я все ж пробіг. Невже саме цим так напружено займається дорогий колаборант Міха у робочий час під ніком «Lee»? Що ж, колись і у мене були штрукси з такою лейбою.

Знали б московіти, що він, замість того щоб думати, як зробити більш популярною їхню «рептильну», розважається на Інтернет–форумах. Для мене це стало прикрою несподіванкою, що у павутині нету аж так закипають пристрасті. Навіть якщо припустити, що якась частина цих дописувачів «штатні», але ж лише частина. А інші таки свідомо витрачають свій час на всю цю лажу.

Сам Міха, мабуть, вважав, що про ці його розваги на форумах нікому не відомо. Але ж наші «куратори» не можуть не мати доступу до його системних дисків, інакше б вони перестали бути самими собою. Вони не такі наївні, щоб комусь із нас довіряти, а тим більше Міхові. Просто вони його використовують, але тому й контролюють. І я вирішив при нагоді відверто застерегти Міху. Правда, ця нагода випала аж наступного тижня, наступного дня після танців, які друзяка Петруня влаштував нам з нагоди свого дня народження. Краще б я цього не робив.

Тієї неділі, коли я прокинувся, кімната вже була залита ніжним сонячним промінням. Здавалося, світло проходить крізь стіни і крізь усі предмети, хоча спершу воно пройшло крізь мої повіки. Світла було так багато, що я мимохіть потягнувся до настільної лампи «Фламінго», щоб виключити. А потім я вирішив, що це сніг, який ще не весь розтанув, або й сам Гляціал своїм льодяним кумполом віддзеркалює сонячні промені й спрямовує їх у моє вікно.

Це ранкове сонце було приємною несподіванкою. Навіть «Бітли» на стіні від його променів повеселішали… Я ще трохи поніжився під теплою ковдрою і, здається, почув воркотання голубів. Уперше за всю весну, все як колись! Ніби я останні хвилини долежую, ще до Льодовика, аби схопитися й почати похапцем збиратися на риболовлю. Несподіваний вихідний, раптова ідея, раптові збори… Стоп! Але ж Петруня мене ще звечора попередив, аби сьогодні нікуди ні ногою.

— Почнемо зранку… Тобі ж нікуди не їхати?

— А що завтра? — у мене й з голови вилетіло.

— Ну ти даєш! 20 травня!

— Колись ми у цей день починали купальний сезон…

— А хто тобі сказав «ні»? Ми завтра й почнемо, — по–змовницькому підморгує наш Петруня–Мамонт. — Але спочатку торт із ковбасою!.. Дивися, а то я дівчат запросив. Що я з ними сам робити буду?

Зазвичай на щось більше, ніж поганий чай, від Петруні розраховувати не варто, а тут раптом стільки риторичних пропозицій! Торт із ковбасою — це його фішка! Це, наскільки я зрозумів, просто його мрії дитинства, найсмачніші у світі речі, які він врешті–решт вирішив об'єднати в одному кулінарному витворі.

Таке буває лише двічі на рік — на День незалежності і на день його народження. До Великого Льоду, мабуть, ще й на Новий рік, але відколи ото через нейтронні погрози ми нарешті знайшли свою ідентичність, то останній, на відміну від наших «дорогих гостей», тепер не вважається у нас найбільшим святом… А оскільки День незалежності не 20 травня, а дещо пізніше, то завтрашній торт із ковбасою ми їстимемо за здоров'я самого Мамонта. Із ковбасою та лавровим листям, бо те листя він любить додавати до всього.

Час було подумати і про подарунок. Я ще вчора перебрав у голові варіанти: будьонівку, новий льодоруб чи пляшку «Джоні Вокера»?.. До речі, до Льодовика будьонівку, якщо добре захотіти, можна було знайти на розкладках Андріївського. Але ж я вчасно згадав, що це вже не «до Льодовика», тим більше, що оте «добре захотіти» потягло б мінімум на сотню баксів. Від нового льодоруба також довелося відмовитися. Петруня міг би навіть і образитися, розцінивши це як натяк ще більше ввихатися біля Гляціала. Все зійшлося на «Джоні Вокері», якого я й прикупив ще звечора неподалік Контрактової. Знав би, чим це врешті–решт закінчиться, краще б будьонівку пошукав!..