Барбара Космовська - Буба

— Тату, — звернулася вона до нього з усмішкою, сповненою надії, — хіба ми з Бубою не виглядаємо, наче сестри?

— Навіть Бубина сестра виглядає поруч із нею, як мати, а ти й поготів! Ти, Марисю, до чогось підключена, — дідусь легенько торкнувся тонкого дротика, що звисав біля материної щоки.

— Облиш! Це плеєр! — мати, захищаючись, відсторонила дідусеву руку. — Обережно з моєю зачіскою.

— А, то ти вже чесалася? Я гадав, що ти якось неправильно до чогось підключена, і через це в тебе такий безлад на голові. Бо вигляд у тебе досить химерний.

— Я свідомо прагнула такого ефекту. У мене важлива зустріч.

— Павел знову нервуватиме, — засмутився дідусь. — Особливо через те, що ти йдеш без спідниці.

— Як це — без спідниці? — мати аж затрусилася. — А це що? — вказала вона на клаптик тканини, який кумедно виглядав з-під светра.

— Ой, перепрошую, — спохопився дідусь. — Я думав, що це картата сорочка. Але якщо ти наполягаєш, буцім це спідниця… Ну, що ж. Я ж не дамський кравець, — виправляв він свою помилку, посміхаючись у вуса. — А ця важлива зустріч, — здобувся він на відвертість, — буде, зрозуміло, на дискотеці?

— Майже, — пробурмотіла мати, уникаючи погляду Буби.

— Тоді навіщо тобі плеєр? — наважилася спитати Буба, але наштовхнувшись на гнівний материн погляд, відразу опустила очі на текст «Макбета».

— Що таке? — мати перевела погляд на дідуся, який продовжував вивчати її новий імідж. — Ви що, батьку, вирішили остаточно зіпсувати мені настрій? — у голосі матері забриніла нотка плачу.

— Боже збав, Марисю! — заперечив дідусь. — Якраз навпаки! Я саме збирався тобі сказати, що ти перевершила пані Маньчакову. Так! Кажу тобі це з повною відповідальністю. У конкурсі на найоригінальніше вбрання ти б її обійшла, а це честь для нашої родини…

— Бубо, — у маминому голосі більше не вчувалися сльози, зараз вона дивилася на доньку. Але вже не намагалася вдавати її подружку. Навпаки, відсторонилася від неї так, що Буба покинула «Макбета», готова виконати будь-яку її вимогу. Вона не помилилася. Мати зажадала:

— Позич мені мартенси.

— Мартенси? — пробурмотіла Буба, слухняно прямуючи до передпокою. — Я не думаю… — вона несміливо намагалася заперечити, але мати перебила її й закінчила фразу:

— А я думаю, і навіть упевнена, що в туфлях або на шпильках я справді виглядатиму, як Маньчакова.

Доки мати вовтузилися в кріслі, силкуючись натягнути на свої литки тісні халяви черевиків, повернувся батько.

— Павелку! — лагідно привітала його мати. — Ти прийшов трохи зарано. Зараз я буду готова. — Вона невпевнено підвелася, обсмикуючи клаптик тканини, який сама називала спідницею.

Буба вже давно не бачила батька настільки враженим. Власна дружина його просто приголомшила. Він стояв з відкритим ротом, витріщившись на грушоподібні материні литки, стиснуті шкірою черевиків й на смужку картатого твіду, що стирчала з-під светра. Урешті його погляд зупинився на материній голові й тут батько вибухнув невтримним реготом. Він продовжував сміятися навіть тоді, коли за нею хряснули двері й ущухли чіткі, розмірені кроки мартенсів на бетонних сходах. Тато нарешті отямився й перелякано глянув на тестя.

— Ви гадаєте, батьку, що Марися в цьому вийде на люди? — запитав він.

— Ні-і-і. Я так не думаю, — заспокоїв його дідусь. — Здається, вона збирається до зоопарку. На зустріч «Люди пера в клітці з левом».

— Це тому вона переодяглася левом? — утямив батько.

— Атож, — неохоче притакнув дідусь.

— Але ж нас усе місто знає! — бідкався батько, незадоволено пригладжуючи підстриженого чуба.

— Ой, тобі не догодиш, — роздратовано відказав дідусь. — Замість радіти, що вона не йде на люди, ти капризуєш. А даремно. Певне, у неї через тебе комплекси, якщо вона намагається виглядати, як Буба.

— Як Буба? Не як лев? — укотре здивувався батько й більше не озвався жодним словом.

Протягом кількох днів мати поводилася дивно. У Буби не було часу уважно до неї придивитися. Проте мамина поведінка й особливо пісні «Нірвани», які долітали з її кімнати, примусили Бубу замислитися над причинами таких кардинальних змін у звичках. Останнім часом мати повторювала, що вона страшенно забігана, батька запевняла, що він «рілі зе бест», а до всього не злазила з велотренажера, на який досі навіть не дивилася. Якби вона, завзято крутячи педалі, принаймні мовчала… Але ж ні, до Бубиної кімнати виразно долинали уривки хіта, який навіть по-англійському звучав непристойно еротично. Усе це дуже непокоїло Бубу, тим більше, що ситуація погіршувалася з кожною хвилиною. Відтоді, як мати вийшла з дому в Бубиних мартенсах, вона докладала неймовірних зусиль, щоб стати схожою на доньку. І у зв’язку із цим перестала тарабанити по клавішах свого комп’ютера.