Петер Хьоґ - Тиша

Це була велика ставка. Але якщо хочеш зірвати чималий куш, варто ризикнути.

Вона дивилась на нього не відриваючись.

— Ти справді так думаєш, — промовила вона. — Дев’яносто відсотків тебе так думає.

Вона відклала ніж. Вимкнула конфорку.

— У мене виникло інтуїтивне відчуття, — сказала вона, — що сьогодні увечері ти жертимеш лайно.

Він підвівся. Схопив її за зап’ястя, стиснув його. Її звучання і її погляд змінилися. Він відпустив її. Вона розвернулась — і вийшла з кімнати.

Якась його частина тоді зрозуміла, що це початок кінця.

Пульс його вже майже вирівнявся. Він почув голоси за будинком, у дворі, це були діти.

Немає звуку складнішого і незбагненнішого, ніж людський голос, звуку, що більшою мірою передає індивідуальні особливості. Голосові зв’язки, як правило, розслаблені в межах повного регістру. Але якщо гучність збільшується, то посилюється подовжній натяг і активність зв’язок, через що виникає збій регістру, саме так виходить тірольський йодль, саме так джентльмени, що торгують фруктами, пропонують перехожим банани, саме так клоуни встановлюють контакт із глядачами в найостанніших рядах, саме так сміялася Клара-Марія.

Це був його останній виступ, наступного дня він збирався повертатися до Іспанії, повертатися до виконання першої частини свого контракту із Синьою Пані. Наприкінці свого номера він почув її сміх: вільний, нестримний, іскристий і з характерною при збої регістру хрипкою грубістю.

У вбиральні він зняв грим, часу на перевдягання не було; коли закінчився останній номер, він пройшов уздовж краю манежу в халаті, глядачі виходили, вона ж лишилася на своєму місці, сама, він сів поруч із нею.

— Мені так подобається, — сказала вона, — дивитися, як ти виступаєш.

Йому хотілося, щоб вона говорила далі. Як пояснити солодкавість дива голосу — все одно що ідеально чистий звук колоратурного сопрано: він міг би сидіти і слухати годинами, все життя, хоч би просто тембр.

Вона подивилася на порожній манеж.

— Чому ти почав займатися музикою? — спитала вона.

Він прислухався до спогадів свого дитинства й почув хор пілігримів із «Танґейзера».

— Я опинився в Королівському театрі, — сказав він, — мені було шість років, театр іноді запрошує дітей циркових артистів, у мене була роль дитини-акробата, у нас були репетиції у другій половині дня, мені не хотілося додому, я вмовив маму не йти, бо мені хотілося послухати оперу. Того вечора виконували оперу, яка називається «Танґейзер». Герой її — матусин синок, але все-таки я візьму якось тебе із собою послухати її. Нас було кілька чоловік — діти з цирку і з балету. Ми вилізли по залізних ґратах нагору до портальної вежі й підповзли аж до краю сцени. Звідти нам було видно диригента. Помахом руки він викликав співаків. Їх було сто. Сотня співаків! Хор пілігримів. Звук посилювався. Здавалося, що він виростає із землі. А коли вони вийшли на край сцени, настало крещендо. На повну силу. Я мало не впав на сцену. Я відчув блаженство. Цілковите блаженство. І справа була не тільки в хорі, справа була і в тому, як звучала публіка. Я чув, як у них волосся на голові ставало дибки.

І ось тієї самої миті я відчув, що прийняв усередині себе рішення. Навіть не рішення. Просто я зрозумів, що хочу навчитися цього. Щоб був такий величезний звук. Так багато сліз. Розумієш?

Вона кивнула.

— Коли ми їхали додому автобусом, я розповів про це матері. Вона спитала, чи хочу я співати. Я сказав, що хочу грати на скрипці. За тиждень вона принесла мені скрипку. У нас не було грошей. А проте вона принесла мені скрипку.

Він відчув, як вона прислухається до порожнього манежу. Він прислухався до неї.

— Усі великі клоуни виступали тут, — сказав він, — ми досі їх чуємо. Всі ті, у кого я вчився, ті, кого я бачив у дитинстві. Грок, Авґуст Міе, Енріко й Ернест Каролі [45] Август Міе (1889–1936) — знаменитий данський клоун; Карелі — відома циркова династія. , Бустер Ларсен, Рівель — їх уже немає серед живих.

Вона чекала. Він кивнув у бік бухти для дроту.

— Мама впала звідти, — сказав він. — Її звучання теж як і раніше там. І звучання тих великих, у кого вона вчилася. Вона ходила по канату. Танцювала на канаті. Вона вчилася у Рейно. У Кона Коллеано. Лінон [46] Рейно (Карл-Отто Андерссон) (нар. 1921 р.) — данський канатоходець. Кон Коллеано (1899–1973) — австралійський канатоходець і повітряний гімнаст. Лінон — бельгійський канатоходець і клоун. . У найвизначніших.

Він спробував посміхнутися. Дівчинка не відповіла на його посмішку.