Петер Хьоґ - Тиша

Проходячи повз нього, вона зупинилась. Погладила кінчиками пальців його підборіддя. Як доросла жінка.

— Вона моя, — сказала дівчинка. — Моя мама. Тільки моя.

Він кивнув.

— Я думаю, що ти не повинен їй говорити нічого такого, — продовжувала вона, — чого не можна було б сказати при мені.

Він знову кивнув. Чарівливість дівчинки була непохитна. Немов чарівливість Караяна. Ніхто не може суперечити Караяну. Чи Ріхтеру. Навіть Берґману не може.

І вона вийшла з кімнати.

Він почекав, поки не запанувало власне звучання Стіне. Воно теж являло собою простір. Дещо іншої форми, ніж спільне з дитиною. Він чув цей простір з найпершого разу. На березі. Тоді йому захотілося проникнути всередину. «Захотілося» — неправильне слово. Його туди затягло. І потім він так ніколи й не зміг вибратися назад. Ніколи не хотів.

Там було просторо. Ніяких меблів. Ніяких пасток. Ніяких обмовок. А проте. Якесь одне місце завжди лишалося недоступним. Але тепер йому вже нічого було втрачати.

— Ти сиділа два роки в Хорсенсі, — сказав він. — До нашої зустрічі. За вбивство.

Йому траплялося спілкуватися з різними злочинцями. Цирк — багатогранний світ. Убивство завжди породжує якесь особливе звучання. Звучання чогось остаточного. Зараз воно теж виникло навколо них. Так буває із словами: досить їх вимовити — і миттєво виникає фрагмент позначуваної ними дійсності.

— Це був коханець, — сказала вона. — Він зґвалтував мене. Це трапилося, коли він збирався зробити це вдруге.

Він прислухався до її системи.

— Насильство завжди залишає слід. Я ніколи не ступатиму на нього.

Вона підвелася, підійшла до нього ззаду.

— Я рада, — сказала вона. — Чорт забирай, як я рада цьому.

Вона провела рукою по його потилиці. Його реле відключились. Мозок відключився. Синапси перестали діяти. Він пропадав ні за цапову душу. Він був беззахисний перед нею. З вулиці долітав дитячий сміх.

— Скільки часу вони тут пробудуть? — запитав він. — Діти?

— Вони відлітають додому завтра. Усі, крім Клари-Марії.

— А що відносно передбачення землетрусу?

— Мені треба було щось вигадати. Щоб пояснити тобі наше з нею знайомство.

Десь далеко, далеко в глибині його задзвенів попереджувальний сигнал. Але він був так далеко. Він відчув тепло її долонь. Майже як гарячий присок. І перестав щось чути.

Він прокинувся з усвідомленням, що жінка й дитина покинули його.

Сон був важким. Уві сні до нього приходили видіння, наче в опіумному чаді. Тіло було змучене, очі склеїлися від в’язкого макового сну. Він сканував будинок — вони зникли. Похитуючись, він вийшов у коридор і відчинив двері до їхньої келії. Ліжко було незім’яте. Ляльки зникли. Одяг теж.

Він хлюпнув у лице холодною водою. Відображення в дзеркалі більше не зверталося до читачок жіночих журналів. Воно волало до пластичних хірургів. До хоспису Державної лікарні.

Звучала одна з ранкових молитов. Із церкви. Вона проникала крізь кам’яні стіни. Шістдесят жінок в екстазі. А він заледве тримається на ногах.

У його дитинстві, коли всі власники циркових шатер були чоловіки, а всі матері — жінки, він мріяв, щоб світом керувала жіноча субстанція. Тепер, коли це почало збуватися, в душу його стали закрадатися сумніви.

Він через силу рушив білим коридором. Йому здавалося, що він повзе накарачки. Перед кімнатою у фронтоні він зупинився і прислухався.

Звідти лунав голос африканки.

— Коробка, — пояснювала вона. — З трьома сотнями ляльок. З іграшкового магазину «Феттер БР». Вона не могла зникнути. Вона мусить десь у вас стояти.

Для містиків і клоунів будь-яка ситуація, що спонтанно виникла, починає іскритися в променях сонячного світла. Немов видимий і чутний коштовний камінь. Він відхилив двері.

Вона сиділа за столом Синьої Пані. Нога її була в гіпсі. На темному обличчі рожевіли рани. Вони вже заживали.

Він чув, що останній раз вона спала, щонайменше, добу тому. І що їй це дається без жодного напруження.

— Де вони? — спитав він.

Він сам чув, що в його голосі були пил і смола.

— Вони напишуть тобі. Протягом місяця.

Будь-яку іншу людину він би змусив усе розповісти. Але не її — момент був занадто непідходящим для того, щоб калічити самого себе.

Почалася молитва. Він почув своє дихання. Його система готувалася до останнього виходу. Її погляд зупинився на ньому. Він знав, що, коли він припуститься бодай найменшої помилки, вона виведе його з гри.

Він поклав перед нею ключі від машини.