Петер Хьоґ - Тиша

Коли вони проїздили через Йонструп, пішов дощ. І лив, не припиняючись, усі три дні, поки його допитували.

Йому давали спати по три години на добу, про те, що це було саме три години, він тільки здогадувався — годинника у нього не було. Йому не давали їсти, але приносили каву і сік. Він пив тільки воду, про всяк випадок, — раптом вони підмішають що-небудь у сік або каву.

Він слухав музику дощу, що тарабанив по даху, — чи міг дощ виконувати кантати Баха? Через дві доби він розрізнив шість струнних квартетів Гайдна, дуже виразно, — тих самих, які Гайдн написав після десятилітньої перерви. Потім — шість квартетів Моцарта, які стали відповіддю на квартети Гайдна. До цього часу Каспер уже почав марити наяву. Він несподівано зрозумів, що музика і дощ звучать, аби допомогти йому вижити. Щоб зв’язати фрагменти дійсності, яка помалу починала розпадатися.

Допитували його три різні зміни, у кожній з яких було по дві людини — чоловік і жінка: схоже, вони проаналізували його відносини з жінками. Жінки ставилися до нього тепло і по-материнськи — будь-яка допитна команда грає на суперечності між добрими і злими батьками; у нього виникало бажання виплакатися на грудях у жінок, двічі він так і зробив, але питання не припинялись.

— Чому викрали дітей?

— Гадки не маю, — відповідав він. — Можливо, вони хотіли отримати викуп, може, були сексуальні мотиви.

— Ви щось говорили про ясновидіння.

— Це, мабуть, якесь непорозуміння, — говорив він. — Ясновидіння — це марновірство, я не марновірний, мої слова записані у вас на папері чи на плівці?

— Чому ви повернулися в Данію?

— Я повернувся, щоб померти у своєму гнізді. Мені сповнилося сорок два. Знаєте, це як у слонів. Для мене Данія — цвинтар слонів.

— Чому ви розірвали всі контракти?

— У мене немає більше колишніх сил.

— Де ви раніше зустрічалися з дітьми?

— Ніколи їх раніше не бачив.

— Дівчинка говорить, що знайома з вами.

— Вона помиляється. Ось що означає — бути улюбленим, обожнюваним і мелькати на сторінках газет. Діти й дорослі вважають, що знають тебе. Вас я теж у цьому підозрював. Думав, ви хочете бути ближче до слави.

— Вперше ви були у монастирі у квітні минулого року.

— Вперше я був там місяць тому. Мене привезли прямо з аеропорту.

— Чому вони вас забрали?

— Запитайте їх. Вони сестри милосердя. Хіба це не їхня робота — зцілювати заблудлі душі?

Через дві доби почалися погрози.

— Жінка, — говорили вони. — І дитина. Ми маємо право затримати їх на невизначений термін. В умовах надзвичайного стану звичайне законодавство не діє.

— Який це має стосунок до мене?

— Завтра вас відправлять до Іспанії.

Він внутрішньо розсміявся. Тихий, лише йому одному зрозумілий сміх. Він уже не почував страху. У людини не можна забрати більше, ніж у неї є. Після цього вона вільна.

— Каїн, — питала жінка, сидячи перед ним. — Що вам говорить це ім’я?

— Хіба це не з Біблії?

— Коли ви зустрілися з ним уперше?

— Посадіть мене до себе на коліна, — запропонував Каспер. — Щоб я міг зібратися з думками. Тоді я, може, щось і згадаю.

Його посадили на стілець з похилим сидінням. Він весь час сповзав униз. Йому розповідали про такі стільці: когось із марокканських артистів допитували в Іноземному легіоні в Аяччо, на Корсиці. Говорили, що стілець цей гірше за побої. Каспер витримав кілька годин. До середини «Дисонансного квартету» [100] В. А. Моцарт. .

— Дайте мені інший стілець, — заявив він. — Не обов’язково «Еймс». Але він має бути зручніший, ніж цей. Або ж я за себе не відповідаю.

Вони ніяк не відреагували. Вони не вірили, що в його акумуляторах ще лишилась енергія. Тоді він підвівся і підкинув стілець ногою. Стілець упав на голову людині, що сиділа перед ним.

Миттю кімната заповнилася людьми, на нього наділи наручники — чорні пластикові браслети. Але інший стілець йому принесли.

— У дітей є якісь особливі здібності? — запитали його.

— Вони справляють враження талановитих дітей, — сказав він. — Вони напевно можуть сидіти на горшку й бити в барабан одночасно. А чи не запитати їх самих?

У кімнаті висіло довгасте дзеркало, що переливалося, немов облите олією, — скло прозоре тільки з одного боку, щоб непомітно для підозрюваних проводити пізнання. У цьому випадку це було безглуздо — він чув найменший рух за склом. Шкода тільки, що скло зрізало частину високих частот — як вологе повітря.

Частіше за інших було чутно Мерка. Іноді баронесу із Странваєн. Чоловіків і жінок, що звучали досить авторитетно. Двічі він чув голос, схожий на голос міністра закордонних справ, — колись йому запам’ятався звуковий малюнок з однієї ложі на гала-виставі. А можливо, йому все це тільки ввижалося. Єдине, в чому він був упевнений, був дощ.