Петер Хьоґ - Тиша

— Ніколи не пізно порозумнішати, — зауважив Каспер. — Навіть у вашому становищі. На три чверті в могилі.

Мерк відсахнувся. Без тренування на манежі, без п’яти тисяч вечорів на очах у двох тисяч чоловік, які не дадуть тобі попуску, важко, спілкуючись із клоуном, залишити за собою останнє слово.

Двері зачинились. Каспер опустив голову на стіл і заснув.

Він прокинувся, коли денне світло лилося крізь ґрати на вікнах. Йому вдалося звестися на ноги. З другого поверху він дивився на басейн і на Фелледпаркен. Він був у відділенні А Державної лікарні, це було закрите відділення.

На ньому був лікарняний одяг. Футболка й піжамні штани. На столі лежав його лотерейний білет, авторучка, чотири крони і сімдесят п’ять ере. Черевики вони забрали.

Він ліг і якийсь час лежав зовсім нерухомо. Намагаючись домовитися зі своєю нервовою системою.

З динаміків придорожнього кафе було чути, як якийсь саксофоніст безуспішно намагається виплатити якусь частину нашого спільного боргу Джонові Колтрейну.

З радіоприймача припаркованого автомобіля линув спів Чета Бейкера в запису тих часів, коли він ще був схожий на Діна Мартіна — із зубами в роті й чуприною на голові. Це був такий свінг, який, за уявленнями Каспера, могли б грати лише для небесного воїнства, що обступало престол Господній.

Від невеликого відкритого басейну доносилися дитячі голоси і сміх, сплітаючись у фрагменти другого Бранденбурзького концерту. Бах теж був не чужий свінгу.

Він прислухався до звуків за стіною. Звуків двох чоловіків, яким ще не довелося зайти в глибокий контакт із жіночим, — це були двоє ченців.

Двері відчинилися, до кімнати увійшла Синя Пані, за нею — ченці. Вона підняла руки, вони обшукали її, вийшли і зачинили за собою двері.

Вона підсунула стілець до його ліжка, він сів. Якийсь час вони так і сиділи. Навколо них згущалася тиша.

— Діти в безпеці, — повідомила вона. — Стіне в безпеці, їх допитували, це було не дуже приємно, але тепер все позаду. Тепер вони можуть відпочити.

Він кивнув.

— Цирк Бенневайс оголосив програму на осінь, ти включений до неї, вже надруковані афіші, схоже, що у тебе з’явився добровільний імпресаріо — жінка, вона заявила в телевізійному інтерв’ю, що отримала від Міністерства внутрішніх справ гарантії, що тобі повернуть данське громадянство. Я зв’язалася з патріархатом у Парижі, вони звернулися до іспанського короля з проханням про помилування. Подивимося, що вийде.

Вона підвелася.

— Мені треба вибратися звідси, — сказав Каспер. — Мені потрібно побачити Стіне і Клару-Марію.

— Тебе хочуть змусити пройти всебічне судово-психіатричне обстеження. Розвідувальний відділ поліції теж ще не закінчив працювати з тобою. І відділ N. Вони кажуть, що їм треба ще три місяці. Ти вийдеш до серпня.

Він вчепився в її одяг. Вона м’яко вивільнилася.

— Якоїсь миті, — продовжувала вона, — почуття вчителя й учня досягають певної глибини і стає ясно: у допомозі й у розумінні не може бути відмовлено. Але не слід нікого панькати.

Злість виникла миттєво — немов чортик з коробочки.

— Я маю право чекати від вас більшого, — сказав він. — Подивіться на мене. Мені треба знати, що відбувається. Мені потрібна втіха і благословення.

— Я можу подарувати тобі автобусну картку.

— Вони забрали мої черевики, — сказав він. — Це набагато дієвіше, ніж кайдани й наручники. Без черевиків я не піду далі, ніж до Нерре Аллі.

— Перш ніж увійти сюди, — сказала вона, — я зайшла до вбиральні. Ось тут просто в коридорі. До жіночої вбиральні. Там я випадково залишила те взуття, в якому прийшла. За якимсь божественним збігом обставин це виявилися кросівки. Вони мені завеликі. Сорок другий розмір. У них я почувалася, неначе на мені клоунські черевики. На щастя, в кишені у мене знайшлись оці ось тапочки.

Вона випростала ногу. На ній були білі гімнастичні тапочки.

— І це не я тобі повідомила, що Стіне і Клара-Марія у Притулку. Але щонайбільше ще двадцять чотири години.

Вона зникла.

Він прочинив двері.

— Мені треба до вбиральні, — заявив він.

Ченці повели його під руки коридором.

— Можливо, один з вас буде такий ласкавий і зайде зі мною, — запропонував він, — останні дні добряче пошарпали мені нерви — не хочеться сидіти на горшку наодинці.

Вони відсахнулися — цього він і добивався. Коли він зайшов до вбиральні, вони лишилися стояти за дверима.

Він знав такі вбиральні. У минулі роки йому траплялося кілька разів бувати в закритому відділенні з учнями: діагноз «умовно придатні» і шизофренія, у тесті Thought Disorder Index [101] Показник розладу мислення (англ.). — одиниця. Чим він тоді тільки не займався — аби в їхніх батьків були гроші! А іноді — вже тоді — його спонукало співчуття. Приємно було усвідомлювати, що це співчуття тепер знову повернулось до нього — ніжним кармічним погожим вітерцем.