Петер Хьоґ - Тиша

Рейки зникали в чорному тунелі ліворуч від них.

— Вони ведуть до Тінґб’єрґа, — провадила вона далі. — До центру міського водопостачання. Дорога використовується для обслуговування і водопроводу, і каналізації. Копенгагенська каналізація скоро стане непридатною. Відділу технічного обслуговування є чим зайнятися. Аби хоч аварії не сталося.

Вона відчинила дверці вагонетки. Вони забралися всередину. Фібер сів на місце водія. Десь ожив великий електродвигун. Вагонетка зірвалася з місця.

Прискорення було таким різким, неначе вони злітали в реактивному літаку. Аварійне освітлення в тунелі померкло. Вагонетка влетіла в темну звивисту ділянку тунелю.

Навколо була непроглядна темрява, лише слабкий відсвіт приладів падав на обличчя Франца Фібера. Касперів слух зареєстрував розширення тунелю, потім звуження, відзначив, що навколо вже не цегла, а бетон. А може, це він чув, на що перетворилася зсередини його власна нервова система.

Він нахилився до Стіне.

— Ти знала про мене заздалегідь. Ще до того дня на березі. Ти зовсім не заблукала, втративши судно. Я був пішаком у вашій грі.

Наступна ділянка була освітлена, і він побачив її обличчя.

— У цирку використовують допінг? — запитала вона.

Він не розумів, до чого це питання.

— Тільки у силових дисциплінах. Анаболіки. У всьому світі вже ніхто не виступає без анаболіків.

— Сестра Глорія колись показала нам список. З медичного журналу. Список препаратів, що викликають залежність. Вони виготовляються в лабораторних умовах. Ті деякі люди, які їх пробували, — винахідник та кілька лаборантів, — решту свого життя витрачають на пошуки грошей. Один укол коштує сотню тисяч, якщо не більше. Дія триває від однієї до десяти хвилин. Кажуть, що в результаті виникає надзвичайна ясність свідомості, посилюється відчуття любові.

Тунель розширився. Цього разу стало видно стелю, закруглену, немов дах ангара. У слабкому світлі він розгледів контури чогось, що нагадувало вівтар.

— Залишки фундаментів перших єврейських синагог, — пояснила Стіне. — Побудованих на язичницьких жертовниках.

Вона вказала на щось схоже на повалені стовбури дерев.

— Старі водопровідні труби. З видовбаного дерева.

Каспер відчував, як змінюється його погляд на місто. Раніше він вважав, що місто стоїть на вапняку і глині. Але виявилося, що це не так. Місто лежить на відходах і тлінних останках свого релігійного минулого.

Він настроїв молитву. Єдине, на що можна було звіритися. І ще на любов. Та й то невідомо.

— П’ять тисяч чоловік.

Це Стіне прошепотіла йому на вухо. Він завжди любив її дихання, воно змінювалося залежно від її настрою — а може, залежно від його? Зараз у ньому відчувався присмак гасу.

— За приблизними підрахунками матері Марії. Коли Глорія розповіла про ті речовини. У всьому світі п’ять тисяч чоловік.

Знайомих із подібним станом. Котрі не вживали хімічних речовин, але пережили щось подібне. Людей, які виявили, що дійсність — це пташина клітка. І які шукають двері, що ведуть назовні.

Він повернувся й подивився їй в очі. Вона разом із Синьою Пані і Кларою-Марією цілком могла б організувати компанію. Яка здавала б проникливий погляд в оренду фірмам, що займаються знесенням будинків.

— Ми бачили тебе по телевізору, — сказала вона. — Ми з сестрами. Дванадцять років тому. В антракті, коли всі замовкли, Марія сказала: «Він один з тих, хто знайомий з цим станом. Він шукає». І дивиться на мене. А потім каже: «Ти могла б зустрітися з ним». А я кажу: «Навіщо мені це?» А вона каже: «Щоб допомогти йому шукати. І тому, що він дещо знає про дітей». Ось через це я і прийшла. А там уже — як вийшло.

— Чому ж така непривітність? Втеча по Странваен? Із самого початку?

Вона затнулася.

— Коли я опинилася поруч із тобою, я відчула все те, над чим ти не владний. Твій внутрішній безлад. І щось іще. І раптом усе здалося непередбачуваним. Неконтрольованим.

Уже кілька хвилин він чув попереду якийсь шум. Схожий на звук великих турбін. Тепер звук став виразніший, посилився, почав нагадувати звук водоспаду. Вагонетка зупинилася. Тунель закінчувався бетонною стіною. Під їхніми ногами темна вода стікала через ґрати.

— Обідня перерва, — оголосила Стіне. — Три хвилини.

Сестра Глорія відкрила рюкзак. Роздала всім бутерброди з сиром. Каспер перекладав свій бутерброд з однієї руки в другу. Як і можна було сподіватися, запах каналізації нікуди не подівся. До нього не вдалося звикнути. Він ще посилився. І змішувався тепер із запахом жирів, що розкладалися, і нагадував піднесений до якогось звірячого ступеня запах із зливника кухонної мийки.