Петер Хьоґ - Тиша

Конус сповз іще нижче.

— Газ, вода. Центральне опалювання. І каналізація. Надра Копенгагена не являють собою суцільної маси. Вони пористі, немов бджолині стільники.

Промінь світла перемістився. Він уперся в металеві двері з написом «Висока напруга».

Африканка ступила до дверей, тримаючи в руках маленький ломик. Вона відчинила двері так легко, наче то була пивна бляшанка.

Це були бутафорські двері. За ними був справжній заслін — чотири квадратних метри нержавіючої бронеплити, яка цілком могла б витримати попадання ракети.

Франц Фібер тихо присвиснув.

— Усе керується звідси, — сказала Стіне. — І нам треба потрапити туди.

Франц відкрив свій «дипломат», на чорному оксамиті були розкладені блискучі інструменти — немов для щелепно-лицьової операції. Він показав на металеву коробку, розміром і формою схожу на фен для сушіння волосся, що виступала праворуч за метр від дверей.

— Сирена і сигналізація, — пояснив він. — Якщо ми їх переріжемо, то пролунає сигнал у службі безпеки і в поліції. Нам треба від’єднати телефон.

Він провів пальцями по панелі з кнопками ліворуч від дверей.

— Електричний одноканальний замок. Значить, електрична відмичка тут не годиться. І значить, сигналізацію встановлено по всьому периметру дверей.

Він простягнув Касперові чорний гумовий молоток, з тих, що лікарі використовують для перевірки рефлексів при delirium tremens [95] Біла гарячка (лат.). .

— Давай перевіримо твій слух.

Він показав на стіну. Каспер обережно постукав.

— Нам потрібно знайти контактну групу панелі. Вона зв’язує сигналізацію з електроцентраллю. І з акумуляторами — на випадок відключення живлення. Якщо ти зможеш знайти її, я зможу пройти через цю стіну.

Каспер обережно постукав.

— Вона може подзенькувати? — спитав він.

Франц Фібер похитав головою.

— Ти, мабуть, чуєш коробку замка.

Каспер постукував далі по іншому боці дверей. Усі стежили за його рухами. Раптом він щось почув.

— Електроніка? — спитав він.

— Друкарська плата.

— Що ще?

— Акумулятор. Динамік сигналізації.

— Невеликі пружини?

— Можливо. Двері, мабуть, підпружинені. Якщо їх відчинити, спрацює терористична тривога.

Франц уставив довге свердло в патрон дриля. Почав свердлити. Потім просунув у отвір стоматологічне люстерко й маленькі кусачки, закріплені на стрижні. Перерізав провід. Нагвинтив диск з діамантовим пругом на маленькій переносній шліфмашині. Підніс до дверних завіс. Диск пройшов крізь нержавіючу сталь, мов крізь масло. Африканка притримала важкі двері.

Приміщення за дверима було зовсім невеликим. Каспер чув небезпечний шепіт високої напруги. Стіне і Франц Фібер зайнялися щитком з рубильниками.

— Потяг повинен ходити, — сказала вона. — Насосна станція повинна працювати. Ліфт на поверхню — теж. Усе інше вимикаємо.

Вона тримала в руках кусачки, ізоляція на яких була завтовшки із зимову рукавичку. Вона стиснула кусачки, і на них ринув каскад іскор.

— Інше вимикається рубильниками, — сказав Франц Фібер. — Головний кабель на чотириста кіловольт веде до Копенгагена. Нижче проходить стодвадцятикіловольтова мережа. Під нею — мережі на тридцять і десять кіловольт. Система спостереження живиться прямо від стодвадцятикіловольтової мережі, щоб зменшити ймовірність виходу з ладу.

Кажучи це, він опускав один по одному рубильники.

— Ось ми прощаємося з муніципальним відділом стічних вод.

Він опустив рубильник.

— З Управлінням телекомунікацій.

Ще один рубильник опустився.

— З господарсько-технічним відділом енергомережі Е2.

І ще один.

— Зі штаб-квартирою НАТО. З усією системою спостереження в підземеллях міста.

Франц з’єднав проводи з одним із рубильників і натиснув на нього. Тунель освітився.

Вони стояли не в печері, а у величезній залі. Розміром не менше ніж п’ятдесят на сто п’ятдесят метрів. Високо над їхніми головами сходилися цегляні склепіння. Каналізаційні труби перетинали залу за кілька метрів над підлогою. Під ними тут і там стирчали залишки старого кам’яного мурування, схожі на фрагменти якихось прямокутників.

Стіне простежила за його поглядом.

— Могили, — пояснила вона. — Понад п’ять тисяч. Це підвали одного з найстаріших католицьких монастирів.

Під ногами у них виявилися вузькі рейки. Трохи далі — вагончик, схожий на візок «американських гірок» у парку Тіволі.

— Перекидна вагонетка, — пояснила Стіне. — Вони з’явилися тут, коли пробили тунель до товарної станції. Він пройшов крізь старе звалище. Треба було позбутися дванадцяти мільйонів тонн ґрунту третьої категорії. Тож довелося прокласти рейки з такими от вагонетками. Щоб вивозити землю до Старого порту. На цій землі побудовано яхт-клуб «Люнетен». Її насипали і навколо Тіппена.