Сергій Жадан - Власник найкращого клубу для геїв

Почались трудові будні. Головна проблема трудових буднів полягала в тому, що клуб виявився цілком неприбутковим. Цільова аудиторія вперто оминала «Бутерброди». Гога лаявся, Славик намагався на очі йому не потрапляти, а коли потрапляти доводилось, голосно кричав про нішу, про Укрконцерт і в’єтнамську діаспору, навіть запропонував перепрофілювати «Бутерброди» на суші-бар і працювати виключно на в’єтнамську діаспору, після чого отримав від Гоги по голові і якийсь час на роботі не з’являвся. Гога сидів у себе в кабінеті й нервово розгадував кросворди, надруковані в «Бухгалтерському обліку». Сан Санич розшукав Віку і запросив її на вечерю. Віка сказала, що в неї місячні, і попросила лишити її в спокої, пообіцявши, утім, зайти як-небудь до «Бутербродів». Літо було гаряче, кондиціонери стікали соком.

З'явився Славик. Старанно приховуючи синець, котрий було видно навіть крізь сонцезахисні окуляри, він пройшов у кабінет до Гоги. Гога покликав Санича. Славик сидів, печально киваючи головою, і мовчав. Довго мовчати будеш? — запитав Гога, радісно посміхаючись. Георгію Давидовичу, — почав Славик, ретельно добираючи слова, — я розумію, да — ми всі були на нервах, я був не правий, ви погарячкували. Я? — далі посміхався Гога. Зрештою, ми професіонали, — сказав Славик і поправив окуляри. — Я розумію — бізнес є бізнес і треба його рятувати. Я звик, щоби все було начистоту, да… І якщо у вас до мене якісь претензії — кажіть, я не ображусь. Але, — продовжив Славик, — я все розумію, можливо, я десь із вами не погоджувався, можливо, наші позиції в дечому не збігалися, ну, але так сталось, я розумію — ви в цьому бізнесі людина нова, тому, ні, все нормально, я в команді, все гаразд. Славик, — сказав йому Гога, — це просто фантастично, що ти в команді, тільки проблема в тому, що наша команда вилітає з вищої ліги. Так, — сказав Славик, — так. Я розумію — ви маєте право так говорити, я б на вашому місці теж сказав би так, я розумію, все гаразд…

Славик, — знову звернувся до нього бос, — я тебе прошу — давай щось конкретне, я в мінусах, так бізнес не роблять, ти розумієш? Славик ще покивав головою, порозводився з приводу команди, до якої він повернувся, висловив припущення, що на його місці так зробив би кожен, стрельнув у Гоги на таксі і сказав чекати його завтра з гарними новинами. Назавтра зранку він передзвонив із чужого мобільника і збуджено прокричав, що зараз він, мовляв, сидить у виконкомі і що зараз тут, мовляв, вирішується питання на рівні облради, аби надати їм право цього року проводити «Вишивані рушнички»! Що? — перепитав його Гога. «Рушнички», — терпляче повторив Славик, чути було, як законний власник вириває у нього із рук свій телефон, але він не піддавався, — «Вишивані рушнички»! Та почекай ти! — крикнув він по той бік розмови і знову, припавши до слухавки, продовжив: — Конкурс дитячої та юнацької творчості, безпосередньо під патронатом губернатора, башляється з бюджету, якщо пройде — вони дають нам статус творчого центру, жодна податкова не доклепається. А ти впевнений, що нам це підходить? — на всяк випадок перепитав його Гога. Ясно, що підходить, — закричав Славик, — це саме те, що нам треба — малюнки на асфальті, конкурс дитячих моделей, старшокласниці в купальниках, бл… — розпишемо програму, бабло проведемо через бухгалтерію, зробимо відкат пожежникам, щоби вони нас у бюджет на наступний рік поставили, і все — цілий рік кавеенити будемо за народні бабки, шов маст го он, Георгію Давидовичу, я в цьому бізнесі двадцять років, ай, бл…! — закричав він уже, скоріше, в порожнечу, оскільки слухавку в нього таки забрали. Гога тяжко зітхнув і повернувся до кросворду.

По обіді в клуб прийшли четверо, були в спортивних костюмах, але на спортсменів не виглядали, хіба на злісних порушників спортивного режиму. Охоронець запитав, до кого вони, але вони звалили його з ніг і пішли шукати директора. Гога сидів із Саничем і добивав кросворд. Санич побачив чотирьох і мовчки відключив телефон. Ви хто? — запитав їх Гога, вже наперед знаючи відповідь. Ми «Супер-ксерокси», — відповів перший, в синьому спортивному костюмі. Хто? — перепитав Сан Санич. Ти що, глухий? — сказав другий, так само в синьому спортивному костюмі. — «Супер-ксерокси». Весь будинок напроти — наш. Паркінг за рогом — теж.

І ще офіс на Південному, — знову вступив у розмову перший, у синьому. Загалом — ми лідери на ринку, зрозуміло? — це вже додав другий, у синьому. Третій, у зеленому, невдало повернувся, і з-під поли його спортивної куртки випав обріз, зелений швидко нахилився, підняв його і заховав назад, похмуро дивлячись навколо. Ми тримаємо мережу оптових центрів, — продовжував перший, — у нас прямі поставки із Швеції. Ви що, — спробував підтримати розмову Гога, — хочете продати нам ксерокс? Четверо похмуро замовкли, важко переводячи погляди із Гоги на Сан Санича. Ми хочемо, — нарешті почав перший, витираючи спітнілі долоні об синю тканину спортивних штанів, — аби все було по-чесному. Ви тут нові, вас тут не було. Це наша територія. Потрібно платити. Ми платимо, — спробував пожартувати Гога, — податковій. Третій знову невдало повернувся, і обріз гепнувся на підлогу. Четвертий відвалив йому ляща, нахилився, підняв зброю і сховав її до кишені своїх малинових спортивних штанів. Брат, ти не зрозумів, — знову почав другий, вкладаючи в слово брат всю свою ненависть. — Ми «Супер-ксерокси», ми покриваємо весь регіон. Що ви маєте на увазі? — спитався Сан Санич. Ти не перебивай, да? — різко сказав перший і повернувся до другого, — говори, Льоня. Да, — сказав на це Льоня, — у нас виходи на адміністрацію. Це наша територія. Так що треба платити. Ну, ми тут теж не чужі, — спробував щось сказати Гога. — Нас тут, у принципі, знають. Хто тебе знає, брат! — вигукнув другий, стискаючи кулаки, але четвертий взяв його за лікоть, мовляв, спокійно, Льоня, спокійно, вони самі не знають, що творять. — Ну, хто тебе знає? Ну як хто? — спробував потягнути час Гога. — Я по гіпсокартону взагалі працюю, у мене знайомі на Балашовці, плюс зачепки в податковій. Брати Лихуї знову ж таки… Що? — заревів другий, і Гога відразу зрозумів, що про Лихуїв можна було не згадувати. — Лихуї?! Ці лохотронщики?!! Та вони у нас, в «Супер-ксероксах», взяли партію старих принтерів і перепродали їх якимось мудакам із Тракторного! Сказали, що це копіювальні машини нового покоління! А ті зіпхнули їх в ментовську академію, оптом, із нашою ґарантією. Ми ледве відмазались!!! Лихуї!!! Лихуї!!! — Другий рвав на собі синю спортивну куртку і вигукував на весь клуб прокляте прізвище.